Учебный файл

План 1. Вимоги до сучасного уроку 1.1 Дидакт ичні вимо ги до сучасного уроку 1. 2 Психологічні ви моги до уроку 1.3 Організація піз навальної діяльності учнів 1.4 Організованість учнів 1.5 Врахува ння віко вих особливостей учнів 1.6 Вимо ги до технік и проведення уроку 2. Вимоги змісту освіти 3. Вимог и та станда рти вивчення учнів Список використаної літерату ри 1. Вимоги до сучасного уроку 1.1 Дидактичні вимоги до сучасного у року 1. Чітке формулювання освітніх завдань в цілому і його с кладових елементів, їхній зв'язок з розвиваючими і виховними завданнями. 2. Визначення оптимального змісту уроку відповідно до в имог навчальної програми і цілей уроку, з урахуванням рівня підготовки й підготовленості учнів. 3. Прогнозуванн я рівня засвоєння учнями наукових знань, сформованості умінь і навичок я к на уроці, так і на окремих його етапах. 4. Вибір найраці ональніших, оптимальних методів, прийомів і засобів навчання, стимулюва ння і контролю. Вибір форм організації, що забезпечує максимальну самост ійність у навчанні учнів. 5. Реалізація на уроці всіх дидактичних принципів. 6. Створення умо в для успішного навчання учнів. 1.2 Психологічн і вимоги до уроку 1.Психологічна мета уроку: 1) Проектування розвитку учнів у межах вивчення конкрет ного навчального предмета і конкретного уроку. 2) Врахування у цільовій настанові уроку психологічної задачі вивчення теми і результ атів, досягнутих у попередній роботі. 3) Передбачення окремих засобів психолого-педагогічного впливу, методичних прийомів, щ о забезпечують розвиток учнів. 2.Стиль уроку: 1)Визначення змісту і структури уроку відповідно до пр инципів розвиваючого навчання: * співвідношення навантаження на пам'ять учнів і їхнє мислення; * визначення обсягу відтворюючої і творчої діяльності; * планування засвоєння знань у готовому вигляді (зі слів учителя, з підручника, посібн ика) і в процесі самостійного пошуку; * виконання вчителем і учнями проблемно-евристичного навчання (хто стави ть проблему, формулює її, хто вирішує); * облік контролю, аналізу й оцінки діяльності школярів, здійснюваних учи телем, а також взаємної критичної оцінки, самоконтролю і самоаналізу учн ів; * співвідношення спонукання учнів до діяльності (коментарі, що викликають позитивні почуття в зв'язку з проблемною роботою, установки, що стимулюють інтерес, вольові зусилля до подолання труднощів) і примусу (нагадування про оцінк у, різкі зауваження, нотації). 2)Особливості самоорганізації вчителя: * підготовленість до уроку — головне усвідомлення пс ихологічної мети і внутрішня готовність до її здійснення; * робоче самопочуття на початку уроку й у ході його (зібраність, співнастр оєність з темою і психологічною метою уроку, енергійність, наполегливіс ть у здійсненні поставленої мети, оптимістичний підхід до всього, що від бувається на уроці); * педагогічний такт (випадки прояву); * психологічний клімат на уроці (підтримка атмосфери р адісного, щирого спілкування, діловий контакт і т. ін.) . 1. 3 Організація пізнавальної діяльності учнів 1) Визначення заходів для забезпечення умов продуктив ної роботи, мислення й уяви учнів: * планування шляхів сприйняття учнями досліджуваних об'єктів і явищ, їхнього осмислення; * використання установок у формі переконання; * планування умов стійкої уваги і зосередженості учнів; * вправи. 2) Організація діяльності мислення й уваги учнів у проц есі формування нових знань і умінь: * визначення рівня сформованості знань і умінь в учнів (на рівні конкретн о-почуттєвих уявлень, понять, що узагальнюють образи, «відкриття», висно вки); * опора на психологічні закономірності формування уя влень, понять, рівнів розуміння, створення нових образів під час організації розумової діяльності й уяви учнів; * планування прийомів і форм роботи, що забезпечують активність і самост ійність мислення учнів (система запитань, створення проблемних ситуаці й, різні рівні проблемно-еври стичного вирішення задач, використання задач з відсутніми і зайвими дан ими, організація інтелектуальних утруднень в ході самостійних робіт, ус кладнення завдань з метою розвитку пізнавальної самостійності учнів); к ерівництво підвищенням рівня розуміння (від описового, порівняльного, п ояснювального до узагальнюючого, оцінного, проблемного) і формуванням у мінь міркувати й робити висновки; * використання різних видів творчих робіт учнів (пояснення мети роботи, у мов її виконання, навчання добору і систематизації матеріалу, а також об робці результатів і оформлення роботи). 3) Закріплення р езультатів роботи: * формування навичок шляхом вправ; * навчання перенесенню раніше засвоєних умінь і навичок на нові умови ро боти, попередження механічного перенесення. 1. 4 Організованість учнів 1) Ставлення учнів до навчання, їхня самоорганізація і р івень розумового розвитку. 2) Урахування рі вня навченості під час визначення сполучення індивідуальних, групових і фронтальних форм роботи учнів на уроці. 1. 5 Врахування вікових особливостей учнів 1) Планування уроку відповідно до індивідуальних і віко вих особливостей учнів. 2) Проведення ур оку з урахуванням сильних і слабких учнів. 3) Диференційований підхід до сильних і слабких учнів. 1.6 Вимоги до техніки проведення уроку 1. Урок повинен бути емоційним, викликати інтерес до нав чання і виховувати потребу в знаннях. 2. Темп і ритм по винні бути оптимальними, дії вчителя й учнів — завершеними. 3. Необхідний по вний контакт у взаємодії вчителя й учнів на уроці, необхідно дотримувати ся педагогічного такту і педагогічного оптимізму. 4. Повинна домін увати атмосфера доброзичливості й активної творчої праці. 5. Варто змінюва ти види діяльності учнів, оптимально сполучати різні методи й прийоми на вчання відповідно до рівня працездатності учнів залежно від дня тижня, п орядкового номера уроку, навчальної дисципліни, типу і виду уроку. 6. Потрібно забе зпечити дотримання єдиного орфографічного режиму школи. 7. Учитель повин ний забезпечити активне навчання кожного школяра. Отже, психолого-педагогічні та техніко-гігієнічні вимо ги до сучасного уроку зводяться до дотримання таких узагальнених полож ень: 1) Точне і творч е виконання програмно-методичних вимог до уроку; чітке визначення типів уроку і його місце в темі, бачення особливостей кожного уроку. 2) Врахування реальних навчальних можливостей різних класів або груп, цілеспрямована ліквідація прогалин в знаннях. 3) Обм іркування та вирішення в єдності завдань освіти, виховання, психологічн ого розвитку. 4) Вибір раціональної ст руктури та темпу проведення уроку, які забезпечують вирішення поставле них завдань і продуктивне використання часу уроку: «Цілі визначають тип уроку. Тип уроку визначає його структуру, структура — розподіл часу на р ізних етапах». 5) Забезпечення практичної і профорієнтаційної спрямованості навчального процесу, ст ворення реальних можливостей щодо використання учнями знань, умінь, нав ичок, які вони отримали, з метою попередження формального засвоєння теор ії. 6) Концентрація уваги учнів на важливих наукових поняттях, висновках, правилах, світогл ядних і виховних ідеях; виділення об'єкта міцного засвоєння. Зв'язок зміс ту уроку з життям, з практикою і особистим життєвим досвідом учня; викори стання міжпредметних зв'язків з метою формування цілісної наукової кар тини світу в інтересах економії часу. 7)Розширення арсеналу вибору методів переважно за рахунок активних, інте нсивних методів; використання на уроці оптимального поєднання різних м етодів. 8) Поєднання колективно ї форми роботи з груповими та індивідуальними. 9) Здійснення на основі д іагностики навчальних можливостей диференційованого підходу до учнів з акцентом на надання диференційованої допомоги учням з різним рівнем п ідготовки з предмета. 10) Фор мування у всіх учнів активного ставлення до навчальної діяльності, нави чок раціональної організації навчальної праці безпосередньо на уроці. 11) Спілкування з учнями на основі поєднання вимогливості з повагою до особистості. 12) Розвиток кабінетної системи навчання відповідно до вимог науково-тех нічного процесу: цілевідповідність, раціональне і комплексне використ ання різних засобів навчання (підручників, наочних посібників, ТЗН, засо бів інформації, EOT). 13) Удосконалення сприят ливих для роботи гігієнічних та естетичних умов. 14) Визначення з місту і обсягу домашніх завдань з урахуванням часу, який необхідний на ї х підготовку; якщо необхідно, коментувати методики їх виконання, намагат ися, щоб навчання здійснювалося на самому уроці, а обсяг домашнього завд ання скорочувався (там, де це можливо). 15) Чітке дослідження задуму і одночасна готовність гнуч ко перебудувати його хід при зміні навчальної ситуації, вміння переходи ти до реалізації запасних методичних варіантів. 16) Виявлення в х оді самоаналізу результатів навчання, виховання, розвитку, які отримали на уроці; порівняння їх з поставленими учителем завданнями, знаходження важливих причин недоліків і успіхів; урахування результатів самоаналі зу при плануванні наступних уроків. 2. Вимоги зм істу освіти Зміст освіти на кожному етапі суспільного буття залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичного значення окремих галузей науки в загальній системі людсь ких знань, завдань суспільства і держави у галузі політики, економіки і в иховання (соціального замовлення для системи народної освіти). Зміст освіти — система наукових знань, практичних умінь і навичок , засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування ос обистості. На зміст освіти впливають об'єктивні (потре би суспільства у розвитку людини, науки й техніки, що супроводжуються по явою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб'єктивні чинники (політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчен их тощо). У контексті пріоритетних цілей освіти визн ачено головні засоби підвищення ефективності діяльності системи освіт и: — забезпечення випереджаючого розвитку в сієї системи освіти, її спрямованості на проблеми майбутньої постіндус тріальної цивілізації; формування безперевної системи освіти; — активізація гуманного та творчого начал а в освіті, створення передумов для всебічного розвитку й саморозвитку о собистості, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на ос обистісно орієнтовані педагогічні технології; — формування у процесі навчання цінностей мирного співіснування держав та міжнародного співробітництва; — формування комунікативних навичок, умін ня співпрацювати у колективі, відповідальності за індивідуальні та кол ективні рішення; — запровадження гуманістично орієнтован их методів інноваційного та розвиваючого навчання на основі використа ння перспективних інформаційних технологій; — забезпечення більшої доступності освіт и для населення планети через використання можливостей дистанційної о світи та самоосвіти із застосуванням інформаційних і телекомунікаційн их технологій. Кардинальним завданням сучасної дидактик и є створення цілісних основ фундаментальної освіти. Основні засоби фун даменталізації освіти: 1. Зміна співвідношення між прагматичним т а загальнокультурним компонентами освіти. Пріоритетними мають стати проблеми розвитку загальної культури людини , формування у неї наукових форм системного мислення. 2. Зміна змісту і методології навчального п роцесу. Передбачає поглиблене вивчення фун даментальних законів природи і суспільства, створення принципово нови х навчальних курсів, зорієнтованих на формування цілісних уявлень про н аукову картину світу, на формування навиків системного її пізнання. 3. Реалізація тріади “екологічне виховання — екологічне навчання — екологічна освіта”. Усі елементи її взаємопов'язані і є основою формуванн я у людства екологічного світогляду, головне в якому — усвідомлення нео бхідності збереження оптимального для життя середовища, яким є планета Земля. Одним з головних напрямів якісної перебудо ви освітньої системи є перехід від концепції підтримуючого до концепці ї випереджаючого навчання, орієнтованого на майбутнє вЂ” такі умови житт я і професійної діяльності, в яких випускник опиниться після закінчення навчання. Такий підхід є актуальним, оскільки значна частина знань старі є протягом 3— 5 років. Тому головну увагу в навчальному процесі слід зверт ати на розвиток творчих можливостей спеціаліста, його здібностей до сам остійних дій в умовах невизначеності, на набуття нових знань та навичок, освоєння сучасних методів отримання, накопичення, класифікації та пере дачі знань. Важлива умова реалізації системи випереджаючої освіти — ті сний її зв'язок з наукою, «змонтованість » освіти в систему нау кових досліджень. Реорганізація змісту освіти у руслі сучасн их освітніх реформ: 1. Українознавча спрямованість. Передбачає забезпечення вивчення української мови, літератури, історії та географії України тощо, використання українозна вчого аспекту в інших навчальних дисциплінах; 2. Осучасненість змісту освіти. Така особли вість змісту освіти сприятиме адаптації молоді в самостійному житті, ці леспрямованому використанню її потенціалу як для са-мореалізації в про фесійному й особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави; 3. Спрямованість на самостійне отримання, а наліз та застосування інформації. Це знизи ть питому вагу готової інформації, змінить співвідношення між структур ними елементами змісту освіти на користь засвоєння учнями способів піз нання, набуття особистого досвіду творчої діяльності; 4. Підвищена увага до вивчення математики. Забезпечується як екстенсивним шляхом (збі льшення навчального часу для вивчення дисципліни), так і інтенсивним (ст руктурна перебудова програм курсу з використанням нових наукових дося гнень, гнучкість, відкритість, варіативність програм); 5. Поглиблене вивчення іноземних мов. Вивчення іноземної мови вважається засобом пі двищення конкуренто-здатності особистості на ринку праці, засобом акти візації міжкультурного спілкування та співробітництва; 6. Підвищення уваги до екологічної освіти. Передбачає формування в учнів навичок осми слення фактів та наукових ідей, предметом яких є навколишнє середовище я к у локальному, так і в глобальному вимірах, застосування їх у повсякденн ому житті; 7. Включення у зміст освіти міждисциплінар них предметів і тем. Сприяє формуванню наук ового світогляду, мислення, розкриттю ролі людини в пізнанні природи; 8. Поглиблене вивчення економічних та техн ічних дисциплін, інформаційних технологій. Передбачає залучення до освітнього процесу знань з галузі інформатики, використання комп'ютерно орієнтованих засобів і методів навчання. Методологічною основою визначення змісту освіти є загальнолюдські, духовні і національні цінності, сконцентрова ність на актуальних і перспективних інтересах дитини. Головне в змісті о світи — фундаменталізація, науковість і системність знань, їх цінність для соціального становлення людини, гуманізація і демократизація шкіл ьної освіти, ідеї полікультурності, взаємоповаги між націями і народами , світський характер школи. Важливими є доступність, науковість, наступн ість і перспективність змісту освіти, практичне значення, потенційні мо жливості його для загальнокультурного, наукового, технологічного розв итку особистості, а також індивідуалізація, диференціація навчання. 3. Вимоги та с тандарти вивчення учнів Система освіти в Україні традиційно була ц ентралізованою. Сучасне її реформування вимагає перегляду підходів до визначення освітніх стандартів. Вони мають відображати нове бачення су спільного ідеалу освіченості, суспільні вимоги до освіти як основи соці окультурного становлення молодої людини, сприяти збереженню єдиного о світнього простору в державі, відігравати стабілізуючу та регламентую чу роль. З цією метою у 1996 р. прийнято « Концепцію державного стандарту загал ьної середньої освіти в Україні» — унормовано систему показників про освіченість ос оби. Реалізується вона у нормативних документах, які визначають суспіль но зумовлений зміст загальної середньої освіти, вимоги та гарантії держ ави щодо її одержання громадянами. Державний стандарт загальної середньої освіти — звід норм і положень, що визначаю ть державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні поча ткової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії д ержави щодо її здобуття. Державний стандарт загальної середньої ос віти, згідно з Законом України «Про загальну сер едню освіту» (1999), містить: 1. Базовий навчальний план середньої школи. Він дає цілісне уявлення про змістове напов нення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в сере дній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галуз і знань або навчального предмета, тижневе навантаження учнів на різних с тупенях навчання та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базового плану і регіональний та шкільний компонент як варіати вна його частина; додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та г рупові заняття; курси за вибором і факультативні заняття тощо). 2. Освітні стандарти галузей знань (навчаль них предметів). Це змістова конкретизація ц ілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних п рограмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навча льного плану, а також система вимог, що визначає обов'язковий для кожного учня рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета. 3. Державні вимоги до рівня засвоєння зміст у середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша шк ола). Вони засвідчують досягнення учнем мет и загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвит ку; містять критерії у вигляді типових завдань і форм оцінювання рівня о свіченості конкретної особи відповідно до державного стандарту. Державний стандарт загальної середньої ос віти розробляють Міністерство освіти України разом з Національною ака демією наук України та Академією педагогічних наук України. Затверджує стандарт Кабінет Міністрів України. Переглядають його не менше як один р аз на 10 років. Державний стандарт загальної середньої освіти зобов'язує з агальноосвітній навчальний заклад: — виконувати інваріантну складову змісту загальної середньої освіти; — визначати предметну спрямованість варі ативної складової змісту загальної середньої освіти, її змістове напов нення і форму реалізації на кожному ступені здобуття освіти за погоджен ням з відповідними органами управління освітою; — вибирати і використовувати освітні прог рами, навчальні курси, посібники до варіативної складової змісту загаль ної середньої освіти у порядку, визначеному Міністерством освіти Украї ни. Процес стандартизації освітніх систем від бувається через пошук найоптимальніших співвідношень між суспільно обумовленим інваріантним «ядром» (державним компонентом) освіти, який і визначається ст андартом, та диференційованими навчальними курсами (регіональним і шкі льним компонентами в загальноосвітній школі). Якість вищої освіти регулюється державним стандартом освіти, який складають різноманітні компоненти: 1. Державний компонент визначає напрями спеціальності, освіти і професійно ї підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями відповідно до класифікатора галузей освіти, напрямів підготовки і спеціальностей. 2. Галузевий компонент. Формується він з урахуванням державного компонента, включає освітньо-кваліфікаційну характе ристику (встановлює професійне призначенн я й умови використання випускників, відображає мету, узагальнює зміст ос віти і професійної підготовки у формі переліку умінь, визначає місце і р оль фахівця у соціальній структурі суспільства, вимоги до нього, встанов лює вимоги до загальноосвітнього рівня і галузеві кваліфікаційні вимо ги до випускника вузу) й освітньо-професій ну програму (визначає нормативну частину з місту освіти, встановлює вимоги до змісту, обсягу, рівня освіти і професі йної підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня конкретної спеціальності. Подається у формі структурованої системи на вчальних елементів, що формують інформаційний обсяг і рівень засвоєння знань у процесі підготовки відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційн ої характеристики). Освітньо-професійна програма включає цикл и гуманітарної, соціально-економічної, природничої та професійно-орієн тованої практичної підготовки. 3. Компонент навчального закладу. Запроваджується з метою забезпечення відповідно сті рівня освіти і професійної підготовки фахівця вимогам суспільного поділу праці й мобільності системи підготовки фахівців для задоволенн я вимог ринку праці. Включає варіативну частину освітньо-кваліфікаційн ої характеристики випускника навчального закладу, яка доповнює й конкр етизує кваліфікаційні вимоги до змісту освіти і професійної підготовк и випускників. Держава здійснює контроль за рівнем якості освіти і професійної підготовки за допомогою вимірювань показників як ості вищої освіти студентів у процесі реалізації вузом освітньо-профес ійної програми підготовки. Засобом діагностики є критеріально-орієнто вані тести і психодіаг-ностичні методики, орієнтовані на виявлення якос тей особистості. Вони спрямовані на вимірювання та оцінку обсягу, повнот и, системності й міцності професійних знань; дієвості й самостійності ви пускників, що дає змогу порівняти рівень їх з еталонними вимогами освітн ьо-кваліфікаційної характеристики. Сп исок використаної літератури : 1. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2002.– 575 с. 2. Глобчак В. Особистістно орієнтоване навчання і виховання молодших школярів на уроках у початко вій ланці // Рідна школа, 2004.– № 4.– С. 19-20. 3. Дер жавна національна програма Освіта. Україн а ХХІ століття . – К., 1994. 4. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вищ а школа, 1997.– 304 с. 5. Левитес Д.Г. Практика обучения: Современные образоват ельные технологии: — М.: Издательство «Институт практической психологи и», Воронеж: НПО «МОДЄК», 1998. — 288с.; 6. Машарова Т.В. Педагогичес кие теории, системы и технологии обучения: Учебное пособие. — Киров: Изд-в о ВГПУ, 1997.— 120 с.; 7. Фурман А.В., Кулагін О.І. Шк ола розвитку: непізнані грані фундаментальної ідеї.// Рідна школа. — № 6. — 1994 — С.26 -32;

Приложенные файлы


Добавить комментарий