Методический электронный файл

Міністерство освіти і науки України Черні гівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка Заочне відділення Кафедра біології КУРСОВА РОБОТА ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНІЧНОЛОГІЧНИХ ЗАСОБІВ ПРИ ВИКЛАДАННІ БІОЛОГІЇ В ШКОЛІ Чернігів – 2007 ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. Технічні засоби навчанн я: класифікація та функції РОЗДІЛ 2. Характеристика та призн ачення ТЗН за характером передачі інформації 2.1 Екранні технічні засоби навчання 2.2 Звукові технічні засоби 2.3 Екранно-звукові технічні засоби 2.4 Комп'ютерні телекомунікації РОЗДІЛ 3. Використання відеомате ріалів з метою систематизації та узагальнення знань учнів ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП Використання наочності на уроках біології – один з найважливіших засо бів активізації пізнавальної діяльності учнів. Час постійно змінює наш і уявлення про них. Якщо декілька років назад ми більше говорили про спос тереження за об`єктами в природних умовах, то зараз вчитель має можливіс ть використовувати віртуальний простір для вирішення дидактичних зада ч. Поява відеофільмів з різних розділів біол огії створює умови для більш досконалого та точного сприйняття інформа ції про живий об`єкт або процеси, які в ньому протікають. На уроці і з застосуванням екранних, звукових, екранно-звукових, мультимедійних те хнічних засобів важливо, щоб працювали не лише вони, а головне — учень. Сл ово вчителя — необхідна умова й засіб підвищення дієвості аудіовізуал ьних посібників, усвідомленого сприйняття й засвоєння їхнього змісту у чнями, керування їхньою пізнавальною діяльністю. Вчитель виокремлює ос новні об'єкти та явища, розкриває їхню сутність, активізує розумову діял ьність учнів, установлює зв'язки між змістом аудіовізуальних посібникі в і темою уроку, підводить учнів на підставі сформованих уявлень до з'ясу вання складних внутрішніх зв'язків і закономірностей — формування пон ять. Мет а роботи - охарактеризувати можливості вик ористання технічних засобів навчання при викладанні біології в школі. Завдання роб оти: 1) розглянути кла сифікацію та функції технічних засобів навчання; 2) охарактеризувати груп и ТЗН за характером передачі інформації; 3) проаналізувати використання відео матеріалів з мет ою систематизації та узагальнення знань учнів. РОЗДІЛ 1. Те хнічні засоби навчання: класифікація та функції Технічн і засоби навчання (ТЗН) — обладнання та апаратура, що використовуються в навч ально-виховному процесі для підвищення його ефективності. До ТЗН належать: технічні пристрої (апаратура) та дидактичні засоби навч ання (носії інформації), які за допомогою цих пристроїв відтворюються. Кл асифікувати технічні засоби навчання складно через різноманітність бу дови, функціональних можливостей, способів подачі інформації [4] . Поширена така класифікація ТЗН: • за функціональним призначенням: • передачі інформації (діа-, спі-, графо-, кіно-, мультимедіапроектори, магніто фони, відеомагнітофони, програвачі, диктофони, аудіо-техніка, радіо, теле візори, сучасна комп'ютерна техніка та демонстраційно-моделювальне про грамне забезпечення); • контролю (старі модифікації пристроїв типу АМК-2, сучасна комп' ютерна техніка та контролювальне програмне забезпечення); • навчання та самонавчання (комп'ютерні навчальні програми — лінійні, розгал ужені, комбіновані); • допоміжні (дошки — традиційні класні, презентаційні, електрон ні; панелі вЂ” рідинно-кристалічні, плазмові; модеми, сканери, принтери, від сокамери, фотоапарати, лазерні указки тощо); • комбіновані, або універсальні (аудиторі й технічні комплекси); • за принципом будови та дії — механічн і, електромеханічні, оптичні, звукотехнічні, електронні й комбіновані; • за характером впливу на органи чуттів — візуальні, аудіо- та аудіовізуальні; • за характером подачі інформації — екр анні, звукові та екранно-звукові. У навчально-виховному процесі ТЗН виконують такі функції. • комунікативну — передача інформації; • керівну — підготовка учнів до виконання завдань і організація їх виконання (від бір, систематизація, впорядкування інформації), встановлення зворотног о зв'язку в процесі сприйняття й засвоєння інформації та корекція цих пр оцесів; • кумулятивну — збереження, документалізація й систематизація на вчальної та навчально-методичної інформації; здійснюється через компл ектування та створення фоно- й відеотек, нагромадження, зберігання та пе редачу інформації за допомогою сучасних інформаційних технологій; • науково-дослідницьку — перетворення учнем інформації, добутої за допомо гою ТЗН, із дослідницькою метою; пошук варіантів використання ТЗН учител ем, моделювання змісту й форм подачі інформації. На уроках біології вико ристовують екранні, звукові та екранно-звукові ТЗН [4] . РОЗДІЛ 2. Ха рактеристика та призначення ТЗН за характером передачі інформації 2.1 Екранні технічн і засоби навчання Екранні технічні засоби навчання поділяються на стати чні й динам ічні, їх іще називають відеограмами, визнача ючи як візуальний образ, призначений для подачі навчальної інформації з а допомогою проекції (діа-, епі-, стереоскопічної, плоскої, голографічної вЂ” для статичного зображення, кінопроекції німого кіно, мультимедійної проекції — для рухомого зображення). До статичн их екранних засобів навчання біології н алежать діапозитиви, епіоб'єкти, діафільми , транспаранти [7] . Діапозитиви (слайди) — це фотографічні по зитивні зображення на прозорій основі (скло, плівка), які розглядаються н а просвіт або проектуються на екран. Діапозитиви бувають чорно-білі та кольорові, озвучені й не озвучені. Роз мір кадру діапозитива становить 24x36 мм. Розміщений він у картонній рамці, н а якій зроблено відповідний короткий підпис. Висота літер у кадрі — 0,8— 2 мм. Підпис під кадром зазвичай не розкриває його змісту, а лише вказує, що на ньому зображено. До багатьох тем зі шкільного курсу біології розроблено окремі серії діапозитивів , що складаються з 10, 15 чи 20 кадрів. Кожен кадр має свій пор ядковий номер, однак є інформаційно цілісним, тому вчитель може відбират и окремі кадри й демонструвати їх у будь-якій послідовності, варіювати ї х поєднання та кількість залежно від цілей, структури й методики проведе ння уроку. Проте слід пам'ятати, що найкраще сприймаються 5— 10 кадрів неза лежно від вікових особливостей учнів. Серії діапозитивів із біології розроблено в основному для вивчення вид ової різноманітності організмів або як дидактичний матеріал, котрий мо жна використовувати на етапах засвоєння та контролю знань учнів. До діапозитивів за дидактичними можливостями близькі епіоб' є кти. Матеріал для епіпр оекції вчитель добирає сам, використовуючи репродукції картин, ілюстра ції з книжок, тексти, фотографії, рисунки, схеми, таблиці, діаграми тощо. За допомогою спіпроектора на екрані можна відтворити водночас 2— 3 зображе ння (паралельна проекція), порівняти й проаналізувати їх, продемонструва ти самостійні роботи учнів для аналізу всім класом. Епіпроскцію найдоці льніше застосовувати для ілюстрування навчального матеріалу [4] . Діапозитивний фільм (діафільм) — це серія чорно-біли х або кольорових діапозитивів, віддрукованих на кіноплівці. Структура зображеного матеріалу передбачає певну п ослідовність кадрів згідно з методичною ідеєю, закладеною автором. Кадр и діафільму доповнюють і розвивають один одного, в результаті чого виход ить цілісна розповідь на певну тему. На стрічці зазвичай монтують від 25 до 45 кадрів. Розмір кадру — 18x24 або 24x36 мм. Кадри діафільму, як і кадри діапозитив а, мають зоровий ряд та субтитри. Текст у діафільмі відіграє більшу роль, ніж у сері ї діапозитивів: він розкриває зміст теми, змістові зв'язки, допомагає кра ще сприйняти зорові образи. Діафільми бува ють озвученими й не озв ученими. Діафільм можна вважати перехідним наочним засобом навчання ві д статичного візуального образу до динамічного — кінофільму, оскільки зміна кадрів у певній послідовності показує динаміку якого-небудь проц есу або явища. Подібно до кінофільму, в діафільмі одні кадри можуть розкр ивати зміст теми, а інші — бути монтажними ланками, за допомогою яких гли бше розуміється зміст основних кадрів. Діафільми створено до всіх розд ілів шкіль ного курсу біології . Майже всі вони є кольо ровими, адже колір полегшує засвоєння біологічного матеріалу. За побудовою діафільми бувають цілісними й фрагментарними. Цілісні діафільми зазвичай присвячені невеликим темам або питанням на вчальної програми й розраховані на безперервне демонстрування на одно му уроці. До таких діафільмів належать: «Отруйні гриби», «Постава школяр а», «Причини виникнення шлункових хвороб» та ін. Фрагментарні діафільми містять матеріал великих тем або питань навчальної програми, й кожний фрагмент висвітлює лише вузьке питання. Так, діафільм «Вищі спорові рослини» складається з трьох фрагментів («Папороті», «Хво щі й плауни», «Викопні папоротеподібні»). Кожен фрагмент розрахований на демонстрування на одному з уроків, присвячених вивченню теми «Вищі спор ові рослини» (розділ «Рослини», 6 клас) [12] . За характером зображеного матеріалу, представленого в кадрах, виокремл юють три групи діафільмів: створені переважно на мальованому матеріалі; створені в основному на фотоматеріалі; комбіновані, де здійснено монтаж малюнка й фотографії. Здебільшого діафільми використовуються як основне джерело інформації під час вивчення нового матеріалу. Вчитель показує фрагмент діафільму (д екілька фрагментів, а іноді й весь діафільм) і, не порушуючи логіки виклад у навчального матеріалу в діафільмі, пояснює новий матеріал. Діафільми м ожуть використовуватися й як допоміжний засіб навчання під час вивченн я нового матеріалу. За емоційним впливом діафільми значно поступаються кінофільмам, але в поєднанні з ними дають змогу краще ознайомитися з об'є ктом, процесом або явищем як у динаміці, так і в статиці. Деякі діафільми, н априклад «Шкідливий вплив куріння, алкоголю та наркотиків на організм л юдини» (8 клас), «Походження й розвиток рослинного світу на Землі» (6, 11 класи ), «Походження й розвиток тваринного світу на Землі» (7, 11 класи), можна ефектив но використовувати для узагальнення вивченого матеріалу. Методичні прийоми роботи з діафільмами різноманітні. Деякі вчителі обм ежуються лише читанням субтитрів. Таку методику можна вважати доцільно ю лише в тому разі, якщо підписи під кадрами, не повторюючи тексту підручн ика, дають чітку й необхідну для розв'язання завдань уроку інформацію. Пі д час демонстрування більшості діафільмів учителю слід запропонувати учням порівняти матеріал діафільму з раніше вивченим, спираючися при ць ому на особистий життєвий досвід. Пояснення зоб раження на екрані за допомогою навідних питань забирає більше часу, але воно ефективніше. Вміло поставлені запитання поступово підводять учні в до самостійного розуміння матеріалу й правильн их висновків. Виразність читання тексту діафільму вчителем допомагає у чням краще зрозуміти його зміст. Для активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів учителеві доц ільно ставити запитання під час демонстрування діафільму. Вони мають бу ти конкретними й спрямованими головне на мобілізацію уваги, уточнення д еталей, з'ясування їхньої ролі в розкритті змісту зображуваного. Відпові ді учнів на ці запитання також мають бути короткими й однозначними. Транспаранти (кодопосібники) — це зображення на фо ліях (прозорій термостійкій плівці), що виконуються поліграфічним і фото графічним способами або надруковані на принтері чи ксероксі. Розміри кадрів широко варіюють. Максимальні розміри кадрів обмежуються площею столу графопроектора (142x103, 250x250 мм), за допомогою я кого вони демонструються. Транспаранти можуть складатися з одного кадру, серії кадрів, що накладаю ться один на одного, чи бути змонтованими на неперервній прозорій стрічц і завширшки 260 мм і завдовжки до 30 м. Серії транспарантів зазвичай складаються з 4— 6 кадрів. На кожній із плів ок зображено частину цілісного об'єкта, окремий етап процесу або явища, щ о вивчається. Це дає змогу не відразу, а поступово передавати учням інфор мацію, логічне завершення якої відбувається з накладанням останнього к адру. Демонструванням усіх транспарантів серії можна показати об'єкт, пр оцес чи явище в цілому. Серії транспарантів бувають трьох видів: призначені для демонструванн я способами накладання, зняття або каширування (змішування) [12] . Спосіб накладання дає змогу створити на екрані цілісний образ з окреми х частин або відтворити процес чи показати явище в розвитку. Демонструючи послідовно транспаранти серії, вчитель поступово ускладн ює малюнок, уводить нові елементи. Кожен новий транспарант мимоволі прив ертає увагу учнів, що створює умови для ефективного засвоєння навчально го матеріалу. Спосіб зняття, навпаки, дає змогу поетапно демонструвати частини о б'єкта, окремі етапи процесу чи явища. Спочатку вчитель демонструє всі тр анспаранти серії водночас, що створює на екрані цілісну картину, а потім, знімаючи послідовно окремі транспаранти, спрощує її [6] . Спосіб каширування полягає в тому, що на транспаранті, який містить склад ний малюнок або схему, закривають більшість деталей непрозорим матеріа лом (шторками), а потім, поступово знімаючи прикриття, ускладнюють малюно к, виводять на екран нові елементи. У шкільному курсі біології серії транспарантів, виготовлених промисло вим способом, можна використовувати для вивчення: будови квітки, плодів і насіння; циклів розвитку водоростей, мохів, папоротей, голонасінних, гр ибів (розділ «Царство Рослини», 6 клас); мітозу, мейозу, ембріогенезу, гамет огенезу (розділ «Універсальні властивості організмів», 10-11 класи); ланцюг ів живлення, екологічних пірамід (розділ «Надорганізмові системи», 11 кла с). Крім того, ці та інші транспаранти можна використовувати для контролю та перевірки навчальних досягнень учнів. Застосування прозорої плівки звільняє вчителя від роботи з дошкою. Пове рнувшись обличчям до аудиторії, він фломастером чи кульковою ручкою мож е робити відповідні записи й графічні зображення. Найконтрастнішими ко льорами для транспарантів (у порядку зменшення контрастності) є синій, ч ервоний, чорний, зелений, жовтий. В одному кадрі слід використовувати не б ільш як 2— 3 кольори. Для текстового матеріалу найкраще вибрати простий ш рифт із відношенням ширини до висоти великих літер 1:2 і малих — 1:1,5. Відстан ь між літерами має дорівнювати їхній ширині, а між рядками — подвійній ш ирині літери. Найважливіші об'єкти можна виділити контрастними кольора ми, рамкою чи збільшенням розміру [4] . Перевага транспарантів полягає в тому, що їх можна демонструвати без зат емнення приміщення. Це дає вчителю змогу зберігати зоровий контакт з учн ями, бачити, як сприймається навчальний матеріал. Однак транспаранти як умовно-графічний вид наочності відображують об'є кти і явища, що вивчаються, у формі площинних символів, тому їх ефективніш е використовувати в комплексі з іншими засобами навчання, наприклад із натуральн ими об'єктами або екранно-звуковими ТЗ. До традиційних технічних пристроїв екр анної статичної проекції належать: • діапроектори (рамкові, автоматичні лінійні та карусельні вЂ” для де монстрування діапозитивів; універсальні вЂ” для демонстрування діапози тивів та діафільмів); • графо-, аб о оверхедпроектори, — для демонстрування діапозитивів, транспарантів, а також дослідів, що проводяться на прозорих пластинках. Зміни, що відбуваються у сфері інформаційних технологій у цілому, формую ть нову культуру роботи з інформацією, як учителя біології, так і учнів, із використанням сучасної комп'ютерної техніки. Перспективними технічни ми пристроями екранної проекції є мульти медійні проектори, які характеризуються в исокою якістю від е озображення й надають такі можливості, як масштабув ання, «картинка в картинці», «антитрапеція» тощо, а також дають змогу вив чати біологічні об'єкти та явища в динаміці. 2.2 Звукові технічні засоби Звукові технічні засоби — це комплекси апаратури, що забезпечують запис і відт ворення звуку. Носіями інформації є грамп ластинки, магнітофонні касети, гнучкі магнітні диски, лазерні (оптичні) д иски, міні-лазерні диски для плеєра, компакт-касети для диктофонів, радіо. Грамзапис (грамофонний запис) — це механічний запис звуку на диску (платівці) із си нтетичних матеріалів. Для вивчення окремих тем шкільного курсу біологі ї вчителі використовують грамзаписи голосів тварин у природі (розділ «Ц арство Тварини», 7 клас), тонів серця, звукових зовнішніх подразників (розд іл «Людина», 8 клас). В умовах класу учні можуть слухати за допомогою електрофона (пр огравача) голоси птахів, земноводних, плазунів та ссавців. Прослуховуван ня голосів доцільне під час підготовки учнів до екскурсії в природу. Магнітні записи робляться на магнітну стрічку: запис і відтворення з дійснюються за допомогою магнітофона (диктофона) [15] . Гнучкі магнітні, або флоппідиски, — це поширені носії інформації для відтворення на комп'ютері. Найпопулярніші гнучкі (пластикові) диски р озміром 3,5" (дюйма). Обсяг інформації, що може зберігатися на диску, невелики й — 1,44 мегабайта. Оптичні, аб о компакт-диски (абревіатура CD — від анг. Compact Disk) — пластикові диски (діаметром 120 мм), інформація на яких записана в цифровому коді. Найпоширенішими є CD-audio — ко мпакт-диски зі звукозаписами. В 90-ті роки XX ст. поширення дістанії диски гру пи CD-ROM (Compact Disk Read Only Memory) — CD-video, CD-R, CD-RW тощо. Обсяг інформації, що зберігається на CD-ROM, стано вить 700 мегабайтів (це відповідає обсягу інформації, що міститься приблиз но в 4000 книжкових томах). Останнім часом швидко завойовують популярність компакт-диски групи DVD (Digital Versatile Disk) — DVD-video (для запису відео), DVD-ROM (для запису мульти медії та програм), DVD-RW (заготовка, що дає змогу робити свої записи й перезапи си, тобто стирати старі записи й робити нові на тому самому місці). Обсяг і нформації, що зберігається на DVD, становить від 3 до 9 гігабайтів (це відпові дає обсягу інформації, що міститься в 5— 13 CD-ROM). Останніми роками набули поширення навча льні CD-ROM із матеріалами до різних шкільних к урсів. На ринку електронних видань і ресурсів представлені навчальні CD-ROM для шкільного курсу біології російських в идавництв . Крім навчальних, є чимало CD-ROM іиформаційно- довідкового характеру, серед яких « Э нциклопедия жи вотного мира», « Энциклопе дия подводного мира», « Э нциклоп еди я птиц», «Энциклопедия хищни ков», «Первая медицинская помощь» та ін. Ці електронні видання/ресурси можна використ овувати в навчально-виховному процесі для демонстрацій, фронтальної та індивідуальної роботи учнів на уроці, для домашньої та позакласної робі т. Вони допомагають забезпечити інтерактивність взаємодії учня з навча льним матеріалом, індивідуальну траєкторію його засвоєння, інтенсифі кувати зворотний зв'язок «учень в†’'3e учитель». Цифрова технологія міні - ди с кі в (MD) забезпечує високу я кість звуку в поєднанні з кращими можливостями для запису. На сьогодні MD є найуніверсальнішими носіями цифрово го звукозапису. Можна до мільйона разів записувати звук, стирати, переза писувати й монтувати записи без втрати якості звучання. Один міні-диск з абезпечує 74 хв . високоякісного звучання [4] . Своєрідним звуковим технічним засобом є радіо. На жаль, нині навчальних радіоперед ач практично немає. Однак у навчально-виховному процесі можна використо вувати уривки з деяких пізнавальних радіопередач, записавши їх за допом огою сучасних звукозаписувальних засобів на магнітну стрічку або диск. На сучасні радіопередачі в студію запрошуються відомі вчені, натураліс ти, педагоги; інформація є оперативною й має інтерактивний характер, оск ільки можна зателефонувати в студію й поставити запитання запрошеному. Записані на магнітну стрічку радіопередачі або якась інша інформація н азиваються магнітофільмами. Радіопередачі, побудовані у формі інсценувань, літературно-музичних ко мпозицій, бесід і лекцій з ученими-біологами, можуть стати для учнів джерелом н ових знань, допомагають їм проникнути в творчу лабораторію вченого тощо. Найважливіші критерії вибору аудіо т ехніки — діапазон відтворюваних частот і вихідна по тужність підсилювача. Техніка класу Hi-End — це високоякісні акустичні сис теми, підсилювач, еквалайзер, двокасетна дека, CD-плеєр. Аудіоапарати класу Hi-Fi також характеризуються якісним звуком, але простіші в керуванні й зна чно дешевші. Є три основні групи цієї аудіотехніки: міді (Sony LBT-A 590, LBT-390, Sharp CMS-R 500 CD тощо ), міні (Sony FH-G 50, Technics SC-CA 1060, Panasonic SC-CH 72, Philips FW 650 C, Sharp CD-S 3460 h тощо) та мікpo (Panasonic SC-CH 150, Sharp XL 12 h, Samsung MM 11 тощо). 2.3 Екранно-звукові технічні засоби Екранно- звукові технічні засоби забезпечують подачу та зорове й слухове сприйняття інформації. До них належать навчальне кін о, навчальне телебачення, відеозаписи, відеодиски (CD- і DVD-video), мультимедійні т ехнології. Серед екранно-звукових ТЗН у біології провідна роль належить навчальному кіно — німому та звуковому. Звукове кіно має істотні переваги перед німим, оскільки звук є не л ише носієм інформації, а й у поєднанні із зображенням впливає як на когні тивну, так і на емоційну сферу учня, що значно підвищує ефективність навч ання [15] . Характерними особливостями навчального кіно є інформаційна насиченіс ть, сильний емоційний вплив на аудиторію, регульований темп подачі інфор мації з екрана, керування процесом сприйняття інформації, цілісність і з авершеність. Інформаційна насиченість фільму полягає в тому, що за короткий час його демонст рування подається такий обсяг інформації, який неможливо передати слов есно з використанням інших засобів наочності. Емоційний вплив здійснюється завдяки особливій виразності навчаль ного кіно. Об'єкт, явище чи процес у фільмі подаються таким чином, що вможл ивлюється розгляд будь-яких необхідних для вивчення елементів. Темп подачі інформації з екрана задається авт ором фільму. Тому, якщо учням складно пристосуватися до нього, то фільм сл ід розбити на фрагменти й показувати їх із певними паузами. Керування процесом сприйняття інформац ії з екрана визначається не лише темпом її подачі, а й логікою викладу, використаними засобами фільмування, виділен ням загального, середнього й великого планів аж до детальних зображень, дикторським текстом, елементами анімації тощо. Цілісність і завершеність навчального ф ільму полягають у тому, що він містить логі чно цілісну інформацію з певною методикою її подачі, оскільки здебільшо го підготовлений для використання як основного джерела інформації. Завдяки всім зазначеним особливостям навчального кіно його можна ефек тивно використовувати на уроках, у позаурочній та по закласній роботі з б іології для розв'язання основних завдань шкільної біологічної освіти. Застосування фільмів на уроках біології доцільне в таких навчальних си туаціях, коли учнів необхідно ознайомити з: • біологічними об'єктами (клітиною, мікроорганізмами, глибоководними р ибами тощо), процесами (рухами, ростом, розвитком, розмноженням, фотосинте зом тощо) та явищами (сезонними — в житті рослин і тварин), за якими неможл иво спостерігати безпосередньо; • біологічними експериментами, які не можна здійснити в умовах школи (у чні знайомляться не лише з методами досліджень та результатами експери менту, а й із процесом наукового дослідження, що важливо для формування н аукового світогляду); • особливостями поведінки тварин; • історичним розвитком та різноманітністю органічного світу; охороно ю природи та природоохоронними заходами. Види навчального кіно: кіно- або відеофільм, кіно- або відео-ку рс, кіно- або відеохрестоматія, кіно- або відеофрагмент, кі нокільцівка. У процесі вивчення біології в икористовують кіно- та відеофільми, кіно- або відеофрагменти, кінокільці вки. Кінофільм — це 10— 20-хвилинний фільм, що розкриває зміст окремої теми навчальної пр ограми. Кінофільми з біології здебільшого складаються з однієї або двох частин. Час демонстрації однієї частини — близько 10 хв. За методичною спрямованістю кінофільми з біології поділяються на дві г рупи: • призначені для використання як джерела інформації під час вивчення н ового матеріалу (наприклад, «Листок як орган фотосинтезу», «Хромосоми», «Біосинтез білка» тощо); • узагальн ю юч ого хара ктеру, призначені для демонстрації на підсумкових уроках із теми (наприк лад, «Охорона рослин», «Заповідники України» тощо). Кінофрагмеит — це 3-5-хвилинний фільм, що розкриває зміст якогось ву зького конкретного програмного питання. Для шкільного курсу біології б уло створено чимало кінофрагментів: «Кореневі волоски», «Ріст стебла в т овщину», «Багатоклітинні зелені водорості», «Амеба звичайна», «Розвито к комах із повним перетворенням», «Парнокопитні», «Подвійне заплідненн я квіткових рослин», «Роль АТФ у процесі обміну речовин» тощо, які тривал ий час ефективно використовувалися в навчально-виховному процесі [4] . Кінокільцівка — це 1-1,5-хвилинний фільм. У деяких школах іще зберегли ся такі фільми (наприклад, «Рух крові судинами», «Такти роботи серця», «Ут ворення лімфи та тканинної рідини», «Роль ядра в передачі спадкових озна к», «Мітоз», «Порушення процесу мітозу»). Для демонстрування навчальних фільмів використовують кінопроектор. У тих зак ладах освіти, де збереглися навчальні кінофільми, використовуються різ ні моделі кінопроекторів: «Україна», КПШ, «Русь», «Райдуга» тощо. Проте кі ноапаратура поступово витісняється сучасними засобами демонстрації в ідеофільмів, теле- й комп'ютерними системами. Нині школи вже не забезпечу ються кіноапаратами. Кінострічки зносилися й практично стають неприда тними для демонстрації, шкільні фільмотеки або припинили своє існуванн я, або поступово переходять на відеофільм и. їх з'являється дедалі більше, але, на жаль, багато з них добре виконані технічно, проте часто малоефективні для вико ристання в навчальному процесі, оскільки випускаються фірмами, які не вр аховують педагогіко-ергономічних аспектів підготовки навчальних матеріалі в. Однак відеотехнології є перспективними для використання в навчально- виховному процесі з біології. Навчальне телебачення — це спосіб передачі на відстані навчальної зорової і звукової інформації через систему від критих або замкнених телевізійних систем. Значні дидактичні й виховні можливості мають навчальні телевізійні передачі. Вони створюються до конкретних тем навчальної прогр ами й призначені для безпосереднього використання на уроці, позаурочни х та позакласних заняттях. їхня особливість полягає в тому, що вони автон омні; оскільки це пряма трансляція, то вчитель не може забезпечити відбі р необхідного матеріалу; час трансляції телепередачі має збігатися з ча сом проведення уроку. На відміну від інших засобів навчання, зі змістом т елепередачі вчитель зазвичай знайомиться лише на уроці. Вимушена «імпр овізація» знижує результативність застосування передачі, а через її тр ивалість урок часто перетворюється на «телеурок», основним змістом яко го є малоефективний телеперегляд [12] . Відеозаписи — зафіксовані за доп омогою відеомагнітофо на або телевізійної камери на спеціальній магнітній с трічці зображення й звук. На уроках викори стовуються від е озаписи навчальних телепередач, кінофільмів, біолог ічних явищ та процесів, експериментів тощо. На уроках доцільніше використовувати відеозаписи навчальних телепере дач із біології: учитель може попередньо ознайомитися з їхнім змістом і побудовою, дидактично пристосувати передачу до цілей і змісту уроку, поє днувати телепередачу або окремі її фрагменти й стоп-кадри з іншими засоб ами, в разі потреби повертатися до окремих фрагментів. Ефективним у навчально-виховному процесі з біології є використання від еозаписів науково-популярних фільмів із телепередач «BBC wild. Жива природа». Проте, перш ніж використовувати відеоматеріал на уроці, слід скрупульоз но відібрати фрагменти (тривалість має не перевищувати 10-12 хв . ), підготувати запитанн я й завдання для учнів, які ставитимуться під час або після перегляду від еозаписів. Перспективним є використання в середніх навчальних закладах в ідеозаписів на ві деокасетах, а в недалекому майбутньому — й на в ідеодисках. Від е одиски (CD-, DVD-video) призначені для відтворення з них запису зображення й звуку за допомогою відеопрогравача. Вон и дають зм ог у починати відтворення з будь-якого місця запису, як на грамплатівці (сис тема прямого доступу), не чекаючи, як у магнітофоні, доки перемотається стрічк а. DVD-технологія побудована на принципах високоякісного відтворення зву ку й відео. 2.4 Комп'ютерні тел екомунікації Комп'ютер ні телекомунікації, використання яких є перспективним у системі шкільн ої біологічної освіти, дають змогу здійснити принципово новий підхід до навчання й виховання учнів, що базується на вільному обміні думками, іде ями, інформацією між учасниками спільного проекту, широкому долучені до культури різних народів, людського досвіду й оснований на реальних досл ідницьких методах (наукова або творча лабораторія), за допомогою яких у п роцесі спільної діяльності пізнаються об'єкти, процеси та явища природи , стимулюється збагачення знання рідної мови й оволодіння іноземними то що [15] . Їх застосув ання підвищуватиме ефективність самостійної діяльності учнів, пов'яза ної з різними видами творчих робіт, на основі широкого використання досл ідницьких методів, вільного доступу до банків і баз даних, обміну інформ ацією між учнями, вчителями й науковцями як всередині країни, так і за кор доном. Комп'ютерні телекомунікації дають змогу формувати в учнів необхідний р івень знань і вмінь аналізувати, порівнювати, узагальнювати, знаходити й опрацьовувати інформацію, пов'язувати її з питаннями, що вивчаються, тоб то формувати інформаційну культуру школярів. Глобальною комп'ютерною телекомунікаційною мережею є Інтернет (Internet), пред ставлений сукупністю безлічі комп'ютерних мереж, що об'єднані стандартн ими угодами про способи обміну інформацією (протоколами) та єдиною систе мою адресації. У сфері освіти телекомунікації дістали розвиток у методі проектів та ди станційному навчанні. Основною формою організації урочної або позаурочної діяльності з біол огії в мережі Інтернет може стати телекомунікаційний проект. Навчальний телекомунікаційний проект — це спільн а навчально-пізнавальна, творча або ігрова діяльність учнів-партнерів, о рганізована на основі комп'ютерної телекомунікації, яка має загальну ме ту, узгоджені способи діяльності й спрямована на досягнення її загально го результату. Телекомунікаційні проекти з біології можуть бути інфомаційними, ігров ими, творчими, дослідницькими тощо. Форми роботи над проектами також мож уть бути різними: індивідуальні (всередині загального проекту); парні, ко ли над одним проектом працюють партнери в парі); групові, коли в проекті бе руть участь групи партнерів з одного класу, з різних шкіл регіону, з різних країн тощо. Проекти можуть проводитися в рамках електронної пош ти або телеконференції. Телеконференції — це обмін думками за допомогою електронних листів з тих чи інших питань, що проводиться із застосуванням однієї або кілько х т е лекомун ікацій (телебачення, відеотелефон, комп'ютерні телекомунікації тощо). Є два види електронних конференцій, що проводяться в Інтернеті: • «реальні» конференції, коли користувачі спілкуються один з одним без посередньо; • відстрочені в часі дискусії. Електронні конференції — це різновид електронної дошки оголошень, на якій к ожен, хто зацікавився певною темою обговорення, може читати повідомленн я, відправлені іншим користувачем, або відповідати на них. Кожна конфере нція зазвичай має кілька «сюжетних ліній», об'єднаних однією темою [15] . Конференції бувають «відкритими» вЂ” доступними для будь-якого користу вача мережі, або «закритими» вЂ” доступ здійснюється тільки під контроле м керівника конференції (модератора) й лише для запрошених учасників. Електронні конференції використовуються для того, щоб ставити за питання, відпові дати на запитання інших, брати участь у дискусіях, розсилати інформаційн і повідомлення про себе, свої розробки, ідеї, відкриття тощо. До типових методичних помилок, що знижують ефективність застосування технічних за собів, належать: - неправильне визначе ння дидактичної функції екранних, звукових та екранно-звукових те хнічних засобів; - неправильне визначення місця цих засобів у структур і уроку; - безплановість, випадков ість їх використання; - перевантаження уроку де монструваннями (прослуховуваннями), перетворення його на зорово-звуков у чи літературно-музичну композицію. Н а такому уроці, по суті, відсутня керівна діяльніс ть учителя, порушуються елементарні дидактичні вимоги, переважає пасив не сприйми і їй навчальної інформації учнями, нераціонально витрачаєть ся мінімальний час [11] . Слід пам'ятати, що дидактичні й виховні мож ливості аудіовізуальних засобів обмежені. Жоден із них, взятий окремо, н е може забезпечити ефективності навчального процесу. Для досягнення оп тимальних результатів необхідне їх поєднання згідно зі змістом, темою, м етою й завданнями уроку, особливостями пізнавальної діяльності учнів. П рактикуються такі поєднання: • статичні екранні й звукові посібники; • динамічні й статичні екранні посібники; • динамічні екранні й звукові посібники; • динамічні й статичні екранні та звукові посібники. Добір цих ТЗН і послідовність їх поєднання з іншими засобами навчання (н атуральними об'єктами, друкованими посібниками) визначаються також змі стом навчального матеріалу та особливостями методики використання. На приклад, якщо предметом вивчення є процес, характерна особливість якого — динаміка, рух, розвиток, то основна роль належатиме динамічному посіб никоⳠ— навчальному кінофільму. За його допомогою учні побачать проце с у розвитку й змінах, стануть певною мірою «співучасниками», «дослідник ами» цього процесу. Зупинка проекції кінофільму або демонстрації відеозапису, фіксування кадру дають змогу поєднувати однозначні за змістом, але різні за дидакти чними можливостями й виразністю екранні засоби навчання. Найчастіше пр актикується поєднання екранних та звукових посібників. Наприклад, під ч ас вивчення різноманітності птахів (тема «Клас Птахи», 7 клас) поряд із дем онстрацією кіно- чи діафільму можна використовувати магнітофонні запи си голосів птахів [12] . Сучасний комп'ютер у поєднанні з мультимедійною проекцією може замінит и всі традиційні технічні засоби навчання, однак це не завжди виправдане з психолого-педагогічного та методичного поглядів. РОЗДІ Л 3. Вик ористання в і деоматер і ал і в з метою системати зації та узагальнення знань учнів Використо вувати відеофільм можна за двома методиками: перша — коли він перегляда ється повністю. Тоді для організації та керівництва пізнавальною діяль ністю учнів можна використовувати прийом «стоп-кадр». Його призначення — статична демонстрація явиш, об'єктів, для якісного сприймання та усві домлення яких необхідно збільшувати тривалість їх споглядання учнями. «Стоп-кадр» доцільно застосовувати для показу складних схем, таблиць, ма люнків тощо. Під час «стоп-кадру» вчитель може керувати пізнавальною дія льністю учнів, акцентуючи їхню увагу на найважливіших положеннях зміст у кадру, а також робити необхідні, на його думку, роз'яснення й доповнення, ставити запитання тощо. Друга методика — коли переглядаються фрагменти відеофільму, проводит ься певна робота вчителя з учнями між окремими фрагментами та виконуєть ся самостійна робота після перегляду всього відеофільму [15] . На початкових етапах застосування відеоінформації для узагальнення й систематизації знань обидві методики можна використовувати в комплекс і. Це доцільно робити, коли в учнів ще не достатньо сформовані навички та п рийоми сприймання, усвідомлення й засвоєння навчальної відеоінформаці ї з екрана телевізора. Застосування другої або разом першої і другої методик доцільне також пі д час узагальнення й систематизації великих за обсягом тем, в яких вивча ються різні за природою явища. Розглянемо методику узагальнення й систематизації знань з використанн ям відеофільмів на прикладі вивчення теми «Пагін». Обладнання: відеофільм «Пагін» (відеозапис телепередачі «Пагін»). Відео вставка із запитаннями. Відеовставка з таблицями. Методичні вказівки Під час вивчення теми учні здобули знання про розвиток пагона, утворення листків, стебла, квіток. На основі дослідів та спостережень учні вивчили такі важливі поняття, як: фотосинтез, дихан ня, випаровування води листками, пересування поживних речовин та відкла дання їх у запас. Таким чином, учням необхідно усвідомити і засвоїти великий обсяг навчал ьної інформації, встановити й осмислити взаємозв'язки між різноманітни ми явищами та процесами, сформувати систему знань. Поновити в пам'яті учн ів раніше здобуті знання з даної теми, а потім узагальнити їх та системат изувати можна за допомогою демонстрації відеофільму «Пагін». У відеофільмі за 15 хв . показаний і пояснений у певній логічній послідовнос ті основний зміст навчального матеріалу, що вивчався протягом 19 год. Тому для забезпечення цілеспрямованого й ефективного виконання завдань уро ку перед початком перегляду вчитель може ознайомити учнів із запитання ми, на які потрібно відповісти. Крім того, для полегшення узагальнення й с истематизації можна запропонувати таблиці, в яких учні мають викласти с вої знання в узагальненій формі. Оскільки в обраному нами відеозапису дається логічно завершена інформ ація про особливості розвитку пагона, його будову тощо, то можна демонст рувати відеофільм за першою методикою. Отже, на початку уроку вчитель оз найомлює учнів з темою даного уроку; акцентує їхню увагу на тому, що мета у року — узагальнити й систематизувати знання про розвиток пагона, утвор ення листків, стебла. Перш ніж приступити до перегляду відеофільму «Пагі н», учитель ставить запитання, на які учні повинні відповісти наприкінці уроку. Наприклад: що таке пагін і яка його б удова ? Що таке брунька і яка її будова ? Яка внутрішня будова стебла ? Відеофільм умовно складається із чотирьох фрагментів. У першому фрагме нті наводиться означення пагона. Пояснюється, що пагін розвивається з бр уньки. Кути між листками та розмішеними над ними міжвузлями називають ли стковими пазухами [15] . У наступних кадрах показано та пояснено, як росте пагін, акцентується увага учнів на тому, що пагін росте, і міжвузля стають довшими. Ростуть і листки, поступово досягаючи звичайних для дано ї рослини розмірів. Верхівку стебла займає верхівкова брунька. За допомогою мульткадрів у в ідеофільмі показано бруньку в перерізі під мікроскопом. У центральній ч астині бруньки добре помітне зачаткове стебло, а на ньому — дрібні зача ткові листки. У пазухах цих листків є бруньки. Вони настільки дрібні, що ле две помітні навіть під лупою. Отже, зазначається у телепередачі, брунька — це зачатковий пагін. Коли на екрані з'являється малюнок поздовжнього розрізу бруньок, учител ь фіксує кадр. Якщо розрізати кілька бруньок, то можна побачити, що всеред ині деяких з них на зачатковому стеблі розміщені лише зачаткові листки. Такі бруньки називають вегетативними. Учитель ставить запитання: яку будову має репродуктивна брунька? У наступному фрагменті докладно розповідається про стебло. Учитель фік сує кадр із зображенням будови стебла під мікроскопом і акцентує увагу у чнів, що на поверхні зрізу дерева можна побачити три шари. Зовнішній тонк ий і, як правило, темний називають корою. Щільний, найширший шар, який лежи ть глибше,— це деревина. У центрі міститься пухка серцевина. При фіксаці ї кадру із зображенням поздовжнього розрізу стебла вчитель пропонує уч ням відповісти на такі запитання: де місти ться луб і з яких клітин він складається? Де розміщений камбій? Потім у відеофільмі за допомогою мульткадрів показується ріст сон-трав и. Зазначається, що ріст рослин можна штучно прискорювати. Після перегляду відеофільму необхідно провести узагальнюючу бесіду за запитаннями, які учні одержали перед переглядом відеофільму, запропону вати заповнити таблиці. Письмово відповісти на запитання і заповнити таблиці можна запропонув ати учням як домашнє завдання. ВИСНОВКИ Технічні засоби навчання – це обладнання та апаратура, що використовуються в навча льно-виховному процесі для підвищення його ефективності. Досить по ширена така класифікація ТЗН: за функціональним призначенням, за принци пом будови та дії, за характером впливу на органи чуттів, за характером пе редачі інформації. У навчально-виховному процесі ТЗН виконують такі функції: комун ікативну, керівну, кумулятивну, науково-дослідницьку . Екр анні технічні засоби навчання поділяютьс я на статичні й динамічні. До статичних екран них засобів навчання біології н алежать ді апозитиви, епіоб'єкти, діафільми, транспаранти. Звукові технічні засоби — це комплекси апарат ури, що забезпечують запис і відтворення звуку. Це грампластинки, магнітофонні касети, гнучкі магніт ні диски, лазерні (оптичні) диски, міні-лазерні диски для плеєра, компакт-к асети для диктофонів, радіо. Екранно-звукові технічні засоби забезпечують под ачу та зорове й слухове сприйняття інформації. Серед екранно-звукових ТЗН у біології провідна роль належить навчальному кіно — німому та звуковому. Комп'ютерні телекомунікації дають змогу з дійснити принципово новий підхід до навчання й виховання учнів. Використ овувати відеофільм для систематизації та узагальнення знань учнів мож на за двома методиками: перша — коли він переглядається повністю. Тоді д ля організації та керівництва пізнавальною діяльністю учнів можна вик ористовувати прийом «стоп-кадр». Друга методика — коли переглядаються фрагменти відеофільму, проводиться певна робота вчителя з учнями між ок ремими фрагментами та виконується самостійна робота після перегляду в сього відеофільму. Обидві методики дають п озитивні результати щодо підвищення рівн я знань учнів . СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1) Бабанский Ю. К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса: Ме тодические основы. — М., 1982. — 192 с. 2) Бурлака Я. І., Вихрущ В. О. Про форми ор ганізації навчальної діяльності школярів. // Рад. школа. — 1984. — № 5. — С. 39 — 44. 3) Дьяченко В. К. Общие форм ы организации процесса обучения. — Красноярск, 1984. — 184 с. 4) Загальна методика навчання біології: Навчальний пос ібник. / За ред. І.В.Мороза. – К.: Либідь, 2006. – 592 с. 5) Зайчекно І.В. Педагогіка: Навч. посібник. – Чернігів, 2003. – 528 с. 6) Зверев И. Д., Мягкова А. Н. Об щая методика преподавания биологии: Пособие для учителя. — М.: Просвещен ие, 1985. — 191 с. 7) Использование средств обучения на уроках биологии /А. М. Роченштейн, Н. Л. Пугал, И. Н. Ковалева, В. Г. Ленина. - М.: Просвещение, 1989. — 191 с. 8) Коджаспирова Г. М., Петров К. В, Технические средства обучения и методика их использ ования. - М.: Изд. центр «Академия», 2001. — 256 с. 9) Митник О. Народження нест андартного уроку // Початкова школа. – 1997. - № 12. – С. 11 – 13. 10) Момот Л. Л. Проблемно-пош укові методи навчання в школі. — К., 1985. — 63 с. 11) Мягкова А. Н., Комиссаров Б . Д. Методика обучения общей биологии: Пособие для учителя. — М: Просвещен ие, 1985. — 287 с. 12) Назарова Т. С, Полат Е. С. С редства обучения: Технология создания и использования. — М: Изд-во УРАО, 1998. — 204 с. 13) Осетрова И. В., Смирнов А. И., Осин А. В. Книга и электронные средства в образовании. — М.: Изд. сервис; Логос, 2002. — 144 с. 14) Пугал Н . А., Трайтак Д. И. Кабинет биологии. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. — 192 с. 15) Пугал Н. А. Технические средства обучения. // Биология в школе. – 2003. - № 7. – С. 44 – 46. 16) Сидорович М. Групова навчальна діяльність учнів на у роках біології. // Біологія і хімія в школі. – 2004. - № 5. – С. 8 – 10. 17) Сиротенко Г.О. Сучасний у рок: інтегративні технології навчання. – Х.: Основа, 2003. – 80 с. 18) Фіцула М.М. Педагогіка: на вч. посібник. – К.: Вид-во „Академія”, 2000. – 544 с. 19) Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Ма льованого. – К.: Освіта, 1992. – 160 с. 20) Шаповаленко С. Г. Школьное оборудование и кабинетная система // Воп росы школоведения / Под ред. М. И. Кондакова, П. В. Зимина. — 2-е изд. — М: Просвещени е, 1982. — С. 183 — 222.

Приложенные файлы


Добавить комментарий