Учебный электронный материал

Зміст ВСТУП 1. ПОНЯТТЯ «ХВОРОБА » 2. ПАТОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС, ПАТ ОЛОГІЧНИЙ СТАН 3. ОСНОВНІ ПЕРІОДИ (СТАДІЇ) РОЗВИТКУ ХВОРОБИ ВИСНОВОК ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Нозологія (греч. nosos хвороба + logos навчання) - вче ння про біологічні й медичні основи хвороб, що включає питання їх этиоло гии, патогенезу, номенклатури й классифирркации. Базисним поняттям нозо логії є нозологическая одиниця (нозологическая форма) - певна хвороба, що виділяють у якості самостійної на основі встановлених причин, механізм ів розвитку й характерних клініко-анатомічних проявів, що відбивають пе реважну поразку тихнув або інших органів і систем організму. Подання про нозологических одиниці не є стабільним; воно змінюється в міру уточненн я этиологии й патогенезу хвороб, завдяки прогресу мікробіології, імунол огії, генетики, патологічної анатомії й ін. При цьому з'являються нові ноз ологические форми, а деякі з існуючих раніше можуть втрачати значення но зологической одиниці. Всі нове в диференціації нозологических форм, у їх ній приналежності до різних груп хвороб знаходить висвітлення в регуля рно міжнародній класифікації, що переглядається, хвороб, травм і причин смерті. У сучасній медичній літературі звичайно вживається поняття «нозологич еский підхід», тобто прагнення клініцистів і представників теоретично ї медицини до виділення нозологической форми, для якої характерні певна причина, однозначний патогенез, типові зовнішні вияви й специфічні стру ктурні порушення в органах і тканинах. Наприклад, коклюш характеризуєть ся специфічним збудником, певними механізмом розвитку хворобливого пр оцесу й клінічних проявів (по зовнішніх ознаках і лабораторних даних). В 1761 Дж. Морганьи виділив лихоманки, хірургічні (зовнішні) хвороби й захвор ювання окремих органів, поклавши качан наукової Нозологія Успіхи патол огічної анатомії (Р. Вирхов) і бактеріології (Л. Пастер) дозволили розвити морфологічне й этиологическое напрямку діагностики й дати органно-лок алистическую класифікацію хвороб. Наприкінці 19 в. шляхом синтезу этиоло гических, клінічн і морфологічних даних були виділені основні нозологи ческие форми. У роботах К. Бернара, И.П. Павлова, А.Д. Сперанского, Г. Селье бул а дана характеристика неспецифічних відповідних реакцій організму, по дібних при різних захворюваннях, як важливих компонентів патологічног о процесу. У сучасній медицині нозологическую форму визначає насампере д головна причина, що об'єктивно породжує захворювання (так, для розвитку будь-якої форми туберкульозу неооходимо інфікування туберкульозними м ікобактеріями). Можливі відхилення від цього положення: певне захворюва ння (наприклад, діабет цукровий) може бути викликано різними причинами (с падкоємний фактор або травматична, інфекційна поразка підшлункової за лози); з іншого боку, тої самий причинний фактор, наприклад стрептокок, мож е викликати скарлатину, абсцес, сепсис і т.д. Разом з тім визнання багатьох причин вирішальними звичайно означає, що наші знання недостатні для вид ілення головної заподій. Сукупність зовнішніх ознак (симптомів) становить клінічну картину нозологічної форми . У конкретного хворого можуть спостерігатися варіації тої або іншої озна ки, що не міняють, однак, «особини хвороби» і що визначаються умовами розв итку патологічного процесу (особливості збудника й реакції організму, о бумовленої спадкоємними й придбаними його властивостями). Важливі дані т.зв. параклинических методів дослідження: лабораторних, інструменталь них - як функціональних, наприклад електрокардіографія при інфаркті міо карда, так і морфологічних. У ряді випадків саме морфологічний критерій визначає нозологическую форму: наприклад, для діагностики злоякісних п ухлин обов'язковий гістологічний доказ появи ненормальних клітинних с труктур і визначення місця (органа) їхнього первинного виникнення; різно манітні зовнішні ознаки, що супроводжують пухлинний ріст, мають менше ді агностичне значення. Розшифровка молекулярного механізму багатьох хвороб дозволила внести уточнення в Нозологія Наприклад, виділені А-А- і В-Форми гемофілії, що як м ають в основі різні генні порушення; терапія їх також різна. При біохіміч ному й генетичному аналізі встановлені багато хто раніше невідомі форм и гемоглобинопатий. Це — приклади успіхів медицини, досягнутих на шляха х вивчення приватного патогенезу, тобто аналізу особливостей конкретн ої нозологической форми. Виділення нових нозологических форм обумовле но й успіхами лікування; так, самостійною формою гострих лейкозів виявив ся гострий лимфобластный лейкоз у дітей, що в ряді випадків вилікуємо. Су часній медицині відомо більше 5000 нозологических форм. Для тихнув патолог ічних станів, причина виникнення яких неясна, механізм розвитку повніст ю не розкритий, алі є спільність морфологічних, клінічних і ін. проявів, зб ерігається органна або синдромная класифікація. Існує група хвороб (т.зв . функціональних), для яких поки немає морфологічних критеріїв діагности ки. Виділення нозологических форм важливо для розвитку клінічних дисци плін, тому що сприяє єдиному підходу до кожної хвороби, зокрема розробці методів специфічної патогенетической терапії. 1 . ПОНЯТТЯ « ХВОРОБА » Хвороба є порушення нормальної життєдія льності організму при дії на нього агентів, що ушкоджують, у результаті ч ого знижуються його пристосувальні можливості. Це визначення треба з положення, що нормальне життя є результат постійно го пристосування організму до безперервно мінливих умов середовища. Пр и зниженні цих можливостей хвороботворний фактор (надзвичайний подраз ник) може викликати такі зміни, які ведуть до порушення головної функції людини - здатності трудитися. У хворобі завжди існують два протилежних процеси, два початки. Один із ци х початків И. П. Павлов назвав "фізіологічною мірою проти хвороби", а друге - "властиво патологічним, або поломом". Два початки хвороби не існують пор ізно, вони мислимі тільки в діалектичній єдності й боротьбі. Наприклад, п ри абсцесі ми спостерігаємо ознаки "полома" (загибель обмеженої ділянки тканини, біль), але відразу відзначаємо й "міри проти хвороби", які мобіліз ують організм (еміграція лейкоцитів, фагоцитоз, утворення бар'єра навкол о вогнища й г. буд.). При лихоманці поряд з високою температурою тіла, голов ним болем і іншими явищами, що знижують працездатність людини, спостеріг аються більше активне вироблення антитіл, більше енергійний фагоцитоз і т.д., тобто "міри проти хвороби". Навіть при такому захворюванні, як рак, коли, здавалося б, в організму нема є ніякого захисту, уважний дослідник знайде неї. "Підлогою" і "міра проти х вороби" існують нерозривно, і немає хвороби, якщо немає цієї єдності. Повн а відсутність захисного механізму означає смерть. Повна відсутність "по лома" означає здоров'я. Зі сказаного ясно, що хвороба є єдність двох протилежних тенденцій (руйн івної й захисної), що перебувають у постійній боротьбі. Ця боротьба є голо вне, що "створює" хвороба, надає їй певну спрямованість, плин. Складність п олягає в тім, що в процесі хвороби іноді дуже важко відрізнити, що є власти во хвороба й що є захист. Уміння розрізняти їх чи становить не головне зав дання лікаря. Чи застосовувати жарознижуючі засоби при лихоманці? Чи вид аляти мигдалини при хронічному тонзиліті? Чи знижувати артеріальний ти ск при вираженому атеросклерозі? Правильну тактику лікареві підкаже ро зуміння хвороби як єдності й боротьби протилежностей. Потрібно прагнут и до того, щоб усунути "властиво патологічне" і в той же час стимулювати "за хисне". Правда, це вдається далеко не завжди. Часто лікувальні заходи, спря мовані на придушення хворобливого початку, тією чи іншою мірою придушую ть і захисні сили організму (наприклад, радіотерапія при раку, побічні ді ї багатьох лікарських засобів). У Берліні при вході в знамениту лікарню "Шарите" коштує пам'ятник німецьк ому патологові Рудольфові Вирхову (1821 - 1902). Пам'ятник привертає увагу зображ енням основної ідеї, висунутої великим ученим. Скульптор зобразив неї у вигляді двох фігур, що борються, одна йз яких символізує здоров'я, інша - хв ороба. Ця ідея близька нашим сьогоднішнім поданням про патогенез хвороб и й зрозуміла нам. Формування нової якості у хворобі. Існує думка, що хвороба не являє собою нічого принципово нового в порівнянні з нормою. У свій час Р. Вирхов писав, що при хворобі буде всі те ж саме, що й у нормі, тільки в більшій або меншій кілько сті: більше кліток при пухлині, менше — при анемії. Це він називав гетерометрией . П ри лейкозі набір кліток не міняється, тільки з кісткового мозку вони (мие лобласты) проникають у кров, чого в нормі не буває ( гетеротопія ). Р. Вирх ов розрізняв ще гетерохронію , тобто поява кліток не у свій час, наприклад, мегал областы в нормі бувають тільки в ембріонів, а при злоякісній анемії з'явл яються й у дорослих. Кількісна характеристика хвороби, представлена в "тріаді Вирхова", є спр ощеною. Насправді хвороба несе в собі нова якість, що є результатом кільк існих змін. В організмі можуть з'явитися невідомі в нормі білки ( S-Гемогло бін, ферменти, антитіла). Надлишок і дефіцит ферментів можуть дати такі ме таболические й структурні порушення, які бувають тільки при хворобі. И. П. Павлов говорив, що "мир патологічних явищ являє собою нескінченний ряд у сіляких особливостей, тобто не фізіологічних явищ, що утворяться в норма льному плині життя комбінацій,". Аналіз хвороби по рівнях абстракції. У патофізіології прийнято розглядати хвороб у на чотирьох рівнях. На найвищому рівні (четвертому) хвороба представляє ться як абстракція, філософське узагальнення. Наприклад, "хвороба - життя в ненормальних умовах" (Р. Вирхов). Третім, більше низьким рівнем узагальнення є розповсюджене в патології поняття про типові патологічні процеси. Типовими, або типовими, є такі па тологічні процеси, які розвиваються за однаковими законами, незалежно в ід особливостей причини, що викликає їх, локалізації й виду тварини. Гарн им прикладом цього є запалення. Воно буває й у жаби, і в кролика, і в людини, причому основні закономірності його однакові. Тому так цінуються дані, о тримані в експерименті на тварин, що коштують на різних щаблях еволюційн их сходів. Так формувалося загальне подання про запалення, лихоманку, гі поксію. Поняття про типові патологічні процеси важливо для лікаря в ході його мі ркування від загального до частки, конкретному. Як уже було сказано, типо вий патологічний процес не зв'язують із якою-небудь однією причиною, одн ією твариною або органом. Конкретизація відбувається в процесі дедукти вного мислення, коли лікар точно встановлює причину хвороби (наприклад, мікобактерії туберкульозу), визначає постраждалий орган. Тоді відбуває ться перехід від абстракції третього рівня (див. схему) до більше конкрет ного подання про хворобу, наприклад, туберкульозі легенів у людини або б руцельозі кишок в овець. Це вже буде другий рівень аналізу по ступені уза гальнення, коли формується подання про нозологической форму хвороби. У своїй практичній діяльності лікар при аналізі хвороби повинен від дру гого рівня абстракції перейти до першого, на якому досягається максимал ьна конкретизація не тільки причини хвороби, локалізації, виду організм у, але і його індивідуальності. Так виникає подання про діагноз захворюв ання в конкретної людини, наприклад: запалення - туберкульозне - легенів - у хворого Н. (підлога, вік і т.д.). Хвороба людини й соціальні фактори. Людина є істоту соціальне, і тому його хвороба характеризується цілим рядом особливостей. Насамперед це ставиться до причин хвороби. Для тварини середовище складається з фізичних, хімічних криологических факторів, для людини вона збагачується, а разом з тим і ус кладнюється факторами соціальними, причому їхня роль все зростає. Тривожні дані про ріст серцево-судинних захворювань, неврозів в усьому с віті свідчать про важливу роль умов, що змінюються, праці й побуту (напруж ений ритм міського життя). Обертає на себе увага й збільшення числа "чисто людських" захворювань (інфаркт міокарда, бронхіальна астма й т.д.). Соціальна сторона хвороби визначається й тим, що хвороба порушує трудов у діяльність людини або колективу людей, заподіюючи матеріальний і мора льний збиток як даній людині, так і суспільству в цілому. Таким чином, хвороби людини й тварин мають багато загального (звідси зна чення експериментального моделювання хвороб) і в той же час різного.[Єдн ість соціальн і біологічного створює ту особливу картину, що характериз ує хворобу чоловічка. Людина залежить від природи, але не в меншому ступені природа залежить в ід людини. Це дає підставу говорити про екологію людини. Колись екологія вивчала лише эволюционно сформовані процеси рівноваги в природі (вижив ання, розвиток, розмноження). Тепер поняття "екологія" без людини втрачає с вій зміст - настільки велико, значення втручання людини в природу. Негати вні наслідки цього втручання (забруднення середовища, дефіцит кисню, прі сної води) включаються в поняття "причини хвороб". Крім того, поняття "екологія людини" має й іншої, ще більш важливий зміст. У ньому укладені найважливіші проблеми й тенденції сучасності й насампе ред захист природи, охорона навколишнього середовища в ім'я здоров'я люд ини. Даючи визначення хвороби, ми шукаємо критерії, які були б найбільш пості йні. Таким критерієм стосовно хвороби людини є обмеження працездатност і або втрата її, тобто порушення найважливішої соціальної функції людин и - працездатності. У хворої людини складаються нові відносини з навколишнім середовищем. Ж иття триває, але вона "стиснута", не вільна. "Що таке хвороба, як не стиснута у своїй волі життя?" (К. Маркс). Із цим філософським визначенням хвороби пер егукується визначення С. П. Боткіна: "Реакція організму на шкідливо діючі на нього впливу зовнішнього середовища й становить сутність хвороби". Принципи класифікації хвороб. У цей час налічується біля тисячі хвороб (нозологич еских форм). Із часом їхнє число міняється. Багато хто нозологические фор ми в цей час розчленовуються. Деякі хвороби зникають, інші з'являються. На приклад, променева хвороба не існувала, поки не були застосовані рентген івські промені. Не було й космічної медицини до початку ери космічних по льотів. Класифікація хвороб заснована на декількох критеріях. 1. Этиологическая класифікація ґрунтується на спільності причини для групи захворю вань. Наприклад, хвороби інфекційні й неінфекційні. По цьому принципі мо жна згрупувати хвороби, причиною яких є інтоксикація (харчова, професійн а), генні й хромосомні мутації (спадкоємні хвороби)і ін. 2. Топографо-анатомічна класифікація здійснюється по органному принципі: хвороби серця, б руньок, юшка й т.д. Ця класифікація не раз зазнавала серйозної критики на т ім підставі, що органної хвороби взагалі не буває: будь-яке місцеве ушкод ження неминуче втягує в реакцію весь організм. Проте ця класифікація пош ирена, тому що вона зручна практично. Крім того, вона відповідає сучасної тенденції в спеціалізації лікарської допомоги. Ця класифікація сполуч ається із класифікацією по функціональних системах: хвороби системи кр ові, системи травлення, опорно-рухового апарата й т.д. 3. Класифікація хвороб за віком і підлогою розрізняє дитячі хвороби (зокрема, хворобі немовлят), хвороби старечого віку, Останнім часом геронтологія й геріатрія виділи лися в самостійні науки, значення яких зростає у зв'язку зі збільшенням т ривалості життя населення й підвищенням числа хворих літнього віку. Спе ціальним розділом медицини є гінекологія. 4. Екологічна класифікація хвороб виходить із умов перебування людини. Темпера тура повітря, атмосферний тиск, сонячне висвітлення, чергування дня й но чі впливають на стан здоров'я населення певних регіонів (наприклад, Край ня Північ або тропіки). Це крайова, або географічна, патологія (малярія, се рповидно-клітинна анемія й ін.). 5. Класифікація по спільності патогенезу : алергійні, запальні хвороби, пухлини. 2 . ПАТОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС, ПАТОЛОГІЧНИЙ СТАН Патологічний процес - це сполучення місц евих і загальних реакцій. виникаючих в організмі у відповідь на дію, що уш коджує, хвороботворного агента. Розвиток патологічного процесу залежить як від этиологического фактора, так і ві д реактивних властивостей організму. агент, Що Ушкоджує, може припинити свою дію, а патологічний процес розвивається відповідно до програми, що виробилася в еволюції й передається в спадщину (наприклад, гостре запале ння). Патологічний стан — це патологічний пр оцес, що розвивається більш повільно. Набл юдающиеся при цьому хворобливі порушення мало динамічні. Вони залишают ься майже незмінними протягом тривалого часу (роки, десятиліття)- Патоло гічний стан часто є наслідком патологічного процесу. Так, запалення рого виці може закінчитися утворенням більма, що залишається на все життя. Ви разка шлунка (патологічний процес) може закінчитися рубцем і звуженням в оротаря (патологічним станом). Можливо й зворотне, тобто перехід патолог ічного стану в патологічний процес. Наприклад, на місці послеожогового р убця під впливом канцерогенних факторів може утворитися ракова пухлин а. Наявність в організмі патологічного процесу або патологічного стану щ е не означає хвороби в повному її обсязі. Але це може трапитися, якщо орган ізм ослаблений або процес здобуває велике поширення й особливу агресив ність. Наприклад, запалення волосяного мішечка — фурункул — є патологі чний процес на шкірі, але не хвороба. Виникнення множинних фурункулів мо же дати розгорнуту картину хвороби з лихоманкою, інтоксикацією й т.д. Типові патологічні процеси розвивають ся по однакових основних закономірностях незалежно від особливостей, п ричини, локалізації, виду тварини. Іншими словами, типові, або типові, патологічні процеси протікають в основних р исах однаково при різних патогенних впливах, у різних органах і в різних тварин - це запалення, лихоманка, пухлини, гіпоксія, голодування, гіперемі я, тромбоз, емболія. Та обставина, що всі тварини й у тому числі людин однак ово в основному) голодують, однаково реагують на недолік кисню, що у всіх тварин за однаковими законами розвивається запалення, свідчить про те, щ о всі ці процеси сформувалися в еволюції й можливість їхнього розвитку п ередається в спадщину. Звичайно, запалення або пухлини в різних видів тв арин мають свої особливості, але завдання патологічної фізіології - не з айматися деталями, а знаходити загальні ознаки й наблизитися в такий спо сіб до розуміння закономірностей їхнього розвитку. 3 . ОСНОВНІ ПЕРІОДИ (СТАДІЇ) РОЗВИТКУ ХВОРОБИ У розвитку хвороби звичайно розрізняють чотири періоди (стадії): латентний, продромальный, період розпалу хвороб и й результат, або період закінчення хвороби. Така періодизація зложилас я в минулому при клінічному аналізі гострих інфекційних хвороб (черевни й тиф, скарлатина й т.д.). Інші хвороби (серцево-судинні, ендокринні, пухлини ) розвиваються по інших закономірностях, і тому наведена періодизація до них мало застосовна. А. Д. Адо виділяє три стадії розвитку хвороби: почато к, стадію властиво хвороби, результат. Латентний період (стосовно до інфекційних хвороб — інкубаційний) тр иває від моменту впливу причини до появи перших клінічних ознак хвороби . Цей період може бути коротким, як при дії бойових отруйних речовин, і дуж е довгим, як при проказі (кілька років). У цей період відбувається мобіліза ція захисних сил організму, спрямованих на компенсацію можливих поруше нь, на знищення хвороботворних агентів або на видалення їх з організму. О собливості латентного періоду важливо знати при проведенні профілакти чних заходів (ізоляції у випадку інфекції), а також для лікування, нерідко ефективного тільки в цьому періоді (сказ). Продромальный період — це відрізок часу від перших ознак хвороби до повн ого прояву її симптомів. Іноді цей період проявляється яскраво (крупозна пневмонія, дизентерія), в інших випадках характеризується наявністю сла бких, але чітких ознак хвороби. При гірській хворобі, наприклад, ці безпри чинні веселощі (ейфорія), при корі - плями Вельського - Коплика - Філатова й т .д. Все це важливо для диференціальної діагностики. У той же час виділення продромального періоду при багатьох хронічних захворюваннях часто утр уднено. Період виражених проявів , або розпалу хвороби, характеризується повним розви тком клінічної картини: судороги при недостатності паращитовидных зал оз, лейкопенія при променевій хворобі, типова тріада (гіперглікемія, гли козурия, поліурія) при цукровому діабеті. Тривалість цього періоду для р яду хвороб (крупозна пневмонія, кір) визначається порівняно легко. При хр онічних хворобах з їхнім повільним плином зміна періодів невловима. При таких хворобах, як туберкульоз, сифіліс, бессимптомное плин процесу черг ується з його загостренням, причому нові загострення іноді помітно відр ізняються від первинних проявів хвороби. Кінець хвороби . Спостерігаються наступні исходы хвороби: видужанн я (повний і неповне), рецидив, перехід у хронічну форму, смерть. Видужання — процес, що веде до ліквідації порушень, викликани х хворобою, і відновленню нормальних відносин організму із середовищем, у людини — насамперед до відновлення працездатності. Видужання буває повне й неповне. Повне в идужання — це стан, при якому зникають вс і сліди захворювання й організм повністю відновлює свої пристосувальн і можливості. Видужання не завжди означає повернення до вихідного стану . У результаті хвороби можуть з'явитися й зберігатися надалі зміни з боку різних систем, у тому числі імунної. При неповнім видужанні виражені наслідки хвороби. Вони залишаються надовг о або навіть назавжди (зрощення листків плеври, звуження митрального отв ору). Різниця між повним і неповним видужанням відносна. Видужання може б ути практично повним, незважаючи на стійкий анатомічний дефект (наприкл ад, відсутність однієї бруньки, якщо друга повністю компенсує її функцію ). Не слід думати, що видужання починається після того, як минули попередні стадії хвороби. Процес видужання починається з моменту виникнення хвор оби. Подання про механізми видужання формується на підставі загального пол оження про те, що хвороба є єдність двох протилежних явищ — властиво пат ологічного й захисно-компенсаторного. Перевага одного з них вирішує кін ець хвороби. Видужання наступає тоді, коли комплекс пристосувальних реа кцій виявляється досить сильним, щоб компенсувати можливі порушення. З м еханізмів видужання розрізняють термінові (аварійні) і довгострокові. Д о термінового ставляться такі рефлекторні захисні реакції, як зміни час тоти подиху й серцевих скорочень, виділення адреналіну й глюкокортикои дов при стресових реакціях, а також всі ті механізми, які спрямовані на зб ереження сталості внутрішнього середовища (рН, зміст глюкози в крові, ти ск крові й т.д.). Довгострокові реакції розвиваються трохи пізніше й діють протя гом усього захворювання. Це насамперед включення резервних можливосте й функціональних систем. Цукровий діабет не виникає при втраті навіть 3/4 п анкреатичних острівців. Людина може жити з однією легенею, з однією брун ькою. Здорове серце при навантаженні може виконувати роботу в п'ять разі в більшу, ніж у стані спокою. Посилення функції наростає не тільки внаслідок включення раніше що не п рацювали структурно-функціональних одиниць органів (наприклад, нефрон ов), але також у результаті підвищення інтенсивності їхньої роботи, що у с вою чергу викликає активізацію пластичних процесів і збільшення маси о ргана (гіпертрофія) до рівня, коли навантаження на кожну функціонуючу од иницю не перевищують нормальну. Включення компенсаторних механізмів, як і припинення їхньої діяльності, залежить насамперед від нервової систем и. П. К. Анохін сформулював подання про функціональні системи, що специфіч но компенсують функціональний дефект, викликаний ушкодженням. Ці функц іональні системи утворяться й працюють по певних принципах: 1. Сигналізація про виникле порушення, що в еде до включення відповідних компенсаторних механізмів. 2. Прогресуюча мобілізація запасних компе нсаторних механізмів. 3. Зворотна афферентация про послідовні ет апи відновлення порушених функцій. 4. Формування в центральній нервовій систе мі такої комбінації порушень, що визначає успішне відновлення функцій у периферичному органі. 5. Оцінка адекватності й міцності кінцевої компенсації в динаміку. 6. Розпад системи через непотрібність. Послідовність етапів компенсації можна простежити на прикладі кульгав ості при ушкодженні однієї ноги: 1) сигналізація про порушення рівноваги з переддвірно-равликового органа; 2) перебудова роботи моторних центрів і м'я зових груп з метою збереження рівноваги й можливості пересування; 3) викликані стабільним анатомічним дефек том постійні комбінації афферентаций, що надходять у вищі відділи центр альної нервової системи, і утворення тимчасових зв'язків, що забезпечуют ь оптимальну компенсацію, тобто можливість ходьби з мінімальною кульга вістю. Рецидив — новий прояв хвороби після гаданого або неповного її припинення, напри клад поновлення нападів малярії після більш-менш тривалого інтервалу. С постерігають рецидиви запалення легенів, коліту й т.д. Перехід у хронічну форму означає, що хвороба протікає повільно, із тривалими періодами ремісії (місяці й навіть роки). Такий перебіг хвороби визначає ться вірулентністю збудника й головним чином реактивністю організму. Т ак, у старечому віці багато хвороб здобувають хронічний характер (хроніч на пневмонія, хронічний коліт). Термінальні стани — поступове припинення життя навіть при, здавалося б, миттєвої смерті. Виходить, смерть є процес, і в цьому процесі можна виді лити кілька стадій (термінальних станів): преагонію, агонію, клінічну й бі ологічну смерть. Преагонія може бути різної тривалості (годинники, доба). У цей п еріод спостерігається задишка, зниження артеріального тиску (до 7,8 кпа - 60 мм рт. ст. і нижче), тахікардія. У люд ини відзначається затемнення свідомості. Поступово преагонія переходи ть в агонію. Агонія (в ід греч. agon — боротьба) характеризується поступовим вимиканням всіх функ цій організму й у той же час крайньою напругою захисних механізмів, що вт рачають уже своя доцільність (судороги, термінальний подих). Тривалість агонії - 2 - 4 хв, іноді більше. Клінічною смертю називають такий стан, коли всі видимі ознаки життя в же зникли (припинився подих і робота серця, однак обмін речовин, хоча й мін імальний, ще триває). На цьому етапі життя може бути відновлена. Саме тому стадія клінічної смерті привертає особливу увагу клініцистів і експер иментаторів. Біологічна смерть характеризується необоротними змінами в організм і. Досвіди на тварин, насамперед на собаках, дозволили детально вивчити фун кціональні, біохімічні й морфологічні зміни на всіх етапах умирання. Умирання являє собою розпад цілісності організму. Він перестає бути сам орегулюючою системою. При цьому спочатку руйнуються системи, які поєдну ють організм у єдине ціле, насамперед - нервова система. У той же час нижчі рівні регуляції якоюсь мірою зберігаються. У свою чергу відзначається п евна черговість умирання різних відділів нервової системи. Найбільш чу тлива до гіпоксії кора великого мозку. При асфіксії або при гострій кров овтраті спочатку спостерігається активізація нейронів. У зв'язку із цим виникає рухове порушення, частішання подиху й пульсу, підвищення артері ального тиску. Потім наступає гальмування в корі, що має захисне значенн я, тому що на деякий строк може зберегти клітки від загибелі. При подальшо му вмиранні процес порушення, а потім гальмування й виснаження поширюєт ься нижче, на стовбурну частину головного мозку й на ретикулярну фармаці ю. Ці филогенетически більше древні відділи мозку найбільш стійкі до кис невого голодування (центри довгастого мозку можуть переносити гіпоксі ю протягом 40 хв). У такій же послідовності відбуваються зміни в інших органах і системах. При смертельній крововтраті, наприклад, протягом першої мінути подих рі зко заглиблюється й частішає. Потім порушується його ритм, вдихи стають те дуже глибокими, те поверхневими. Нарешті, порушення дихального центра досягає максимуму, що проявляється особливо глибоким подихом, що має ви ражений инспираторный характер. Після цього подих послабляється або на віть припиняється. Ця термінальна пауза триває 30 .- 60 с. Потім подих тимчасо во відновляється, здобуваючи характер рідких, спочатку глибоких, а потім усе більше поверхневих подихів. Разом з дихальним центром активізуєтьс я сосудодвигательный. Тонус посудин підвищується, скорочення серця під силюються, але незабаром припиняються й тонус посудин знижується. Важливо відзначити, що після припинення роботи серця система, що генерує порушення, продовжує функціонувати ще досить довго. На ЭКГ біоструми ві дзначаються протягом 30 - 60 хв після зникнення пульсу. У процесі вмирання відбуваються характерні зміни обміну речовин, обумо влені головним чином всі кисневим голодуванням, що заглиблюється. Окисн і шляхи метаболізму блокуються, і організм одержує енергію за рахунок гл іколізу. Включення цього древнього типу обміну речовин має компенсатор не значення, але низька його ефективність неминуче приводить до декомпе нсації, усугубляющейся ацидозом. Наступає клінічна смерть. Припиняєтьс я подих, кровообіг, зникають рефлекси, але обмін речовин, хоча й на дуже ни зькому рівні, усе ще триває. Цього досить для підтримки "мінімального жит тя" нервових кліток. Саме цим пояснюється оборотність процесу клінічної смерті, тобто в цьому періоді можливе пожвавлення. Досить важливим є питання про строки, протягом яких можлива й доцільна р еанімація. Адже пожвавлення виправдане тільки у випадку відновлення пс ихічної діяльності. В. А. Неговский і інші дослідники затверджують, що поз итивних результатів можна досягти не пізніше, ніж через 5 - 6 хв послу почат ку клінічної смерті. Якщо процес умирання триває довго, приводячи до вис наження резервів креатинфосфата й АТФ, то період клінічної смерті ще кор отше. Навпаки, при гіпотермії пожвавлення можливо навіть через годину пі сля настання клінічної смерті. У лабораторії Н. Н. Сиротинина було показа но, що пожвавити собаку можна через 20 хв послу смерті в результаті кровоте чі з наступним повним відновленням психічної діяльності. Треба, однак, м ати на увазі, що в мозку людини гіпоксія викликає більші зміни, чим у мозку у тварин. Реанімація, або пожвавлення, організму включає ряд заходів, які спрямова ні насамперед на відновлення кровообігу й подиху: масаж серця, штучна ве нтиляція легенів, дефибрилляция серця. Останній захід вимагає наявност і відповідної апаратури й може бути проведене в спеціальних умовах. ВИСНОВОК Вчення про хворобу, або загальна нозологія ( від греч. nosos — хвороба), ставиться до самих старих проблем медицини. Стану здоров'я й хвороби, як правило, чергуються й переходять друг у друга часто без помітних границь. Лікареві важливо знати загальні критерії, які дозв оляли б йому безпомилково відрізняти здоров'я від хвороби. У практичній діяльності лікаря часто зустрічаються такі поняття, як нор мальна температура тіла, нормальний тиск крові й т.д. При цьому мається на увазі усереднений результат виміру тих або інших показників у певній по пуляції. Найбільше що часто зустрічаються показники вважають нормою, а л юдини, показники якого відповідають нормі, визнають здоровим. Однак для цих показників характерні значні коливання залежно від умов навколишн ього середовища, соціально-побутових умов, і тому вони не завжди можуть б ути використані для строго наукового визначення здоров'я. Всесвітня організація охорони здоров'я в 1946 р. прийняла наступне визначен ня здоров'я: "Здоров'я — це стан повного фізичного, психологічного й соціа льного благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефект ів". Звичайно, це визначення занадто загальне й скоріше відбиває стан, до я кого варто прагнути. Здоров'я — це насамп еред стан організму, у якому відзначається відповідність структури й фу нкції, а також здатність регуляторних систем підтримувати сталість вну трішнього середовища (гомеостаз). Здоров'я виражається в тім, що у відповідь на дію повсякденних подразників виник ають адекватні реакції, які по характері й силі, часу й тривалості власти ві більшості людей даної популяції. Висновок про здоров'я або нормальний стан організму роблять на підставі антропометричних, фізіологічних і б іохімічних досліджень. При оцінці стану здоров'я людини мають значення н е тільки анатомо-фізіологічні критерії, але й соціальні, насамперед ступ інь участі в трудовій і суспільній діяльності. ПЕРЕЛІК ЛІТЕРА ТУРИ 1. Адо А .Д., Ишимова Л.М. Пато логическая физиологи. М: Медицин а , 1980, стр. 428-464, 467-469, 481-484 2. Зайко Н.Н. Патологическая физиология. К.: Вища школа, 1985, стр.488-513, 516-518, 530-537 3. Патологічна фізіологія: Підручник (за ред . М.Н. Зайка, Ю.В. Биця, О.В. Атамана та ін). К: Вища школа, 1995, стор. 545-572, 575-579, 591-599 4. Зайко Н.Н., Быць Ю.В. Патологическая физиология. К: Ло гос. 1996, стр. 546-573, 576-580, 593-601 5. Підручник Па тологична физиологія/ за ред. М.Н. Зайка і Ю.В. Биця, О.В. Атамана Київ "Вища шко ла", 1995, С. 575-578 6. Граф логічної структури теми “ПОРУШЕННЯ РУХОВОЇ ФУНКЦІЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ. ГІПЕРКІНЕЗИ. ПАРАЛІЧІ ТА ПАРЕЗИ. ПОРУШ ЕННЯ КООРДИНАЦІЇ РУХІВ”

Приложенные файлы


Добавить комментарий