Учебный материал

Реферат Використання матеріалів і приладдя на уроках вивчення натюрморту Натюрморт – жанр образотворчого мистецтва (головним чином станкового живопису), я кий присвячений зображенню оточуючих людину речей, розміщених, як прави ло, в реальному побутовому середовищі і композиційно організованих в єд ину групу. Спеціальна організація мотиву (постановка) – один з основних компонентів образної системи жанру натюрморту. Натюрморт може виступа ти як один з жанрів станкового живопису, як самостійний твір мистецтва, а ле може бути і складовою частиною композиції жанрової картини, портрета- картини, і, отже, виконує значну роль в розкритті смислового змісту твору, є важливим засобом характеристики художнього образу. Як самостійний жанр мисте цтва натюрморт має значний вплив на глядача, оскільки викликає асоціати вні уявлення під час сприйняття неживих предметів, за якими бачаться люд и певних професій, характерів і т.д. Особливість образів натюрмортів, що п ередають через неживі предмети риси і характери людей, а також певної еп охи, часу, є основою композиційної діяльності художника в цьому жанрі 4 . Композиційні завдання при зображенні натюрморту розв'язуються як в роб оті над навчальною натурною постановкою (в малюнку і в живописних завдан нях), так і в процесі створення творчого натюрморту на основі виникнення задуму і розробки ескізів з використанням натурного матеріалу. Крім неживих предметів ( предметів домашнього вжитку), в натюрморті переважають об’ єкти живої природи, ізольовані від природн их зв'язків і тим самим перетворені у предмет – рибу на столі, квіти в бук еті і т.п. Доповнюючи основний мотив, в натюрморт може входити зображення людей, тварин, птахів, комах. Зображення речей в натюрморті має самостійн е художнє значення, хоча в процесі розвитку він нерідко служив вираженню символічного змісту, вирішенню декоративних завдань або природничо то чної фіксації наочного світу і т.п. Разом з тим натюрморт може характеризувати не тільки речі самі по собі, але і соціальний статус, зміст і образ життя їх власника, породжувати різноманітні асоціації і со ціальні аналогії 6 . Успішне навчання малювання значною мірою залежить від якості матеріал ів і приладдя. Хороші матеріали сприяють успішній роботі, підвищують які сть виконання. Папір для акварелі повинен бути цупким і білим, мати зерни сту поверхню. Найкращим папером є ватман і напівватман, які мають дрібні западини й опуклості. При малюванні аквареллю на цьому папері кольорова поверхня стає прозорою з переливами. На глянцевому папері фарби спливають, наче по склу, і не покривають його п оверхню, тому він не придатний для роботи аквареллю. Кольорові сорти пап еру (сірий, блакитний, кремовий, рожевий, синій тощо) використовують здебі льшого для роботи гуашшю. Використовуючи колір паперу як фон, як переваж ний колір у зображенні, можна значно прискорити і полегшити роботу [8]. Олівець графітний, середньої м'якості (ТМ, М) є основним інструментом для в иконання малюнка під акварель. Графітний, нем'який і гостро заструганий олівець дає змогу виконати тонкий, але чіткий малюнок для акварелі. Малю нок не слід перевантажувати зайвими лініями або штрихами, що забруднюют ь роботу аквареллю (олівець від води роз пливається по паперу і змішується з фарбами). Не можна користуватись чор нильним олівцем. Гумка має бути м'якою. Зловживати нею не слід, бо псується поверхня паперу , що особливо не бажано в підготовчому малюнку для акварелі. Пензлики маю ть бути круглими, м'якими, але пружними, із гострим кінчиком. Найкращі пенз лики колонкові, хороші з шерсті білки, куниці, тхора. При вмоканні у воду в они ніби загострюються, що дає змогу виконувати тонкі лінії й соковиті п лями. Для роботи аквареллю слід використовувати два пензлі - великий (№ 14-18) і малий (№ 8-10). Можна кор истуватися і плоскими м'якими пензлями, особливо при покритті фарбою вел иких кольорових площин фон у натюрморті, небо чи земля в пейзажі та ін.). Під час малювання пензлик легко тримають трьома пальцями біля металево ї оправи (рис. 1 ). Рис . 1 - Як тримати пензлик Щоразу після користування пензлик треба добре пром ити у чистій воді і промокнути чистою ганчіркою, щоб волосинки склалися вістрям. Особливо важливим в естетичному вихованні учнів є використання на урок ах малювання з натури різноманітних художніх матеріалів, кожний з яких м ає свої виражальні можливості. На шкільних заняттях з малювання у 3 класі програма передбачає використання акварелі, а у 1-2 класах в основному вико ристовується гуаш і туш, а також кольорові олівці [1]. Проте програма з обра зотворчого мистецтва [5] передбачає використання і таких художніх матеріалів, як вугіль, пастель. Особливо рідко застосовується гуаш. Тим часом ця фарба - один з кращих матеріалів для нав чання роботи кольором. Гуашшю, наприклад, можна перекрити один колір інш им. Це дає змогу легко виправляти помилки у відтворенні забарвлення нату ри [5]. Особливу увагу с лід приділити оптимальному вибору кольорових олівців і фарб. Як показує досвід, великі набори, в яких є три червоні олівці різних відтінків або кі лька зелених, ставлять дітей в безвихідь, бо вони ще не можуть визначати в ідтінки кольору. Треба пояснити батькам, що цілком досить коробочки з ші стьма кольоровими олівцями, бо коли мало олівців, діти, користуючись ним и, ознайомлюються з властивостями кольору. У великому ж наборі олівців є, наприклад, блакитний і синій, рожевий і червоний олівці, і учні механічно сприймають колір. До помилок технічного характеру належить: невміння пр оводити лінії, розфарбовувати фарбами. Часто причиною неправильного зо браження є невміння координувати рухи, відсутність зорового контролю, т ехнічних навичок. Під час попередніх вправ вчитель швидко навчає учнів п роводити лінії [4]. Засобом одержання кольо ру у живопису служать фарби. Вони складаються з різноколірних пігментів (фарбуючих речовин), крупинки яких не розчиняються, а з'єднуються в’ яжуч ими матеріалами. Фарби ділять на олійні, темперу, гуашеві й акварельні. За раз виробляється все більше й більше фарб з різними назвами, але їх кільк ість ніколи не вичерпає безмежну різноманітність кольорових відтінків природи. Проте для розв'язання живописних завдань не потрібна велика кі лькість кольорів фарб. Щоб користуватися фарбами, необхідно розуміти властивості їх і процес у творення кольору з їх сумішей. Наприклад, ми змішуємо жовтий кадмій і бер лінську лазур. Частини кадмію поглинуть голубі, сині й фіолетові промені , а частини лазурі - червоні, оранж еві й жовті. Залишаться і будуть відбиті зелені та близькі до них у спектр і промені. Цим і пояснюється зелений колір суміші жовтих і синіх фарб [1]. Знаючи, у якій мірі світлові промені поглинаються різними фарбами, можна заздалегідь передбачити колір суміші фарб. Чистий фіолетовий колір діс танемо від змішування краплаку з ультрамарином, тому що ультрамарин мен ше поглинає фіолетових променів, ніж, наприклад, кіновар. Суміш ультрама рину і кіноварі дає темний, каламутний колір. Найбільшу кількість кольор ів можна дістати, змішуючи краплак, жовтий кадмій і лазур. Біла фарба у суміші не тільки висвітлює колір, зменшує його насиченість, а й змінює тон деяких фарб: краплак набирає рожевого тону з бузковим відт інком, зелені фарби голубіють, жовті обезбарвлюються, а серед них найшви дше - кадмій. Жовтий кадмій у сумі ші з чорною фарбою дає оливково-зелені кольори, а червона кіновар з чорно ю - колір бордо. Від суміші оранже вої фарби з чорною дістають коричневі кольори. Під час навчання живопису широко використовуються акварельні фарби, як і випускаються у плитках, тюбиках, чашечках або ванночках. Найзручніше к ористуватися фарбами у чашечках і ванночках. Акварельні фарби вицвітаю ть на сонячному світлі, правда, не всі однаково [5, 102]. Сухі акварельні фарби перед роботою слід добре розмочити водою. Щоб уник нути забруднення фарби іншими кольорами, потрібно мати дві посудини: одн у - для промивання пензля, другу - з чистою водою. Воду треба своєча сно міняти. Білило в акварельному живопису, як правило, не застосовуєтьс я. Світліші тони фарби дістають, добавляючи до неї більшу кількість води [7]. Під час роботи аквареллю фарбу наносять пензлем тонкими прозорими шара ми на папір. Через нанесений шар фарби повинні просвічуватися папір і ра ніше накладені шари фарб. Це дає можливість дістати різноманітні кольор и й відтінки [2]. Перш ніж малювати акварельними фарбами, необхідно навчити учнів рівно покривати поверхню паперу одним тоном. Найбільш рівний фон буде тоді, коли на пов ерхню паперу кілька разів нанести слабкий розчин фарби. Важливо навчити ся рівномірно посилювати тон. Для цього використовують аркуш, розділени й по горизонталі на частини. Спочатку його покривають розчином світлого тону. Коли папір висохне, при наступному фарбуванні відступають на одну смужку, яка буде найсвітлішою. Продовжуючи покривати смужки тим же тоном , відступаючи щоразу на одну смужку, дістанемо рівномірне ступінчасте по силення тону, де кожна наступна смужка пофарбована на один раз більше [ 3 ]. Таку ж вправу можна виконати, давши учням завдання намалювати з натури н осову хустинку, оздоблену по краях широкою однотонною смугою. Перетинаю чись біля кутів хустинки, смуги утворюють темніші квадрати. Виконуючи ма люнок одним розчином фарби, учні спочатку намалюють, наприклад, горизонт альні смуги, а потім, коли фарба висохне, - вертикальні [7]. Учнів треба ознайомити з деякими властивостями пензля і акварельних фа рб. Пензлем проводять лінії товсті й тонкі, прямі і хвилясті, легким його д отиком ставлять крапки, дістають мазки різної форми. Учні мають навчитис я працювати всією шириною пензля, зафарбовуючи велику поверхню, а також покривати малу поверхню кінцем його. Вони повинні знати, коли фарбу наби рати густою, а коли її розвести водою, зробити рідкою, світлішою. Працюючи аквареллю, треба добре знати свій набір фарб. Вище говорилося, щ о аквареллю малюють так, щоб просвічувався папір і нижні шари фарби. Така робота дає можливість у багатьох випадках діставати проміжні (складні) к ольори послідовним накладанням фарб, уникаючи попереднього змішування [ 2 , 140]. Змішування кольорів при накладанні кольору на колір слід використовув ати у середніх класах, коли учні вчаться змішувати фарби. У молодших клас ах краще користуватися гуашшю. Накладаючи колір на колір, ми зіткнемося з колірними явищами. Прозору акварельну фарбу можна наносити кілька раз ів, нашаровуючи один і той же колір. У результаті підвищуватиметься інте нсивність кольору, його насиченість. Якщо наносити один який-небудь колі р на інший, відбудеться змішування кольорів [ 8 ]. Самостійно прокладати фон аквареллю можна дозволити учням після того, я к вони засвоять заливання поверхні рівним кольором. В акварелі можна кор истуватись прийомами вливання одного кольору в інший і працювати на мок рому папері. Слід показати, що фарби можна змішувати не тільки на тарілоч ці або накладати один колір на інший, а також, зволоживши водою попереднь о папір, можна впускати пензлем який-небудь колір і, сполоснувши пензель, приєднувати до нього інший. Зливаючись на мокрому папері, вони даватимут ь різноманітні переходи, місцями залишаючись чистими, місцями даючи про міжні кольори. Можна також дістати м'які переходи, накладаючи фарби поря д, не чекаючи висихання, і вони будуть зливатись у місцях з'єднання. Ефективним засобом передачі предметів кольором у початкових класах є г уашеві фарби [2]. Гуаш утворює непрозорий шар, що дає можливість, на відміну від акварелі, накладати світлі фарби на темні, зовсім перекривати раніше написане. Завдяки цій властивості гуаші учні мають змогу виправляти доп ущені помилки. Недоліком гуашевого живопису є відносно слабке закріпле ння пігментів на поверхні. Якщо фарбу багато разів розводити водою і пис ати корпусно, внаслідок вимивання клею вона може відшарову ватись від поверхні і відпадати. Гуашшю можна працювати, як і аквареллю: накладати прозорі шари фарби оди н на другий, вливати колір у колір тощо. Для цього фарбу дуже розводять вод ою. Часто гуаш застосовують у сполученні з аквареллю. Учням рекомендуєть ся постійно користуватися одним і тим же набором фарб і розташовувати їх на палітрі у раз назавжди встановленій послідовності. Фарби, які часто з мішують, розміщують поряд [8]. У живописі, крім механічного змішування фарб, користуються оптичним змі шуванням кольорів: поверхню покривають дрібними мазками різного кольо ру, які на віддалі зливаються в один тон. При передаванні предметів кольо ром не слід ускладнювати завдання вимогами передати фактуру предметів. Передавання фактури поверхні предмета - непосильне завдання для учнів школи. Досить, якщо вон и зуміють передати колір предмета і відтінки кольору, не збиваючи форми, а також моделювати кольором об'єм предмета. Раніш ніж перейти до багатоколірного малювання фарбами, треба навчити у чнів прийомів малювання одним тоном. Вміти бачити і передавати тональні співвідношення предметів підводить до правильного багатоколірного пе редавання [ 3 ]. Один і той самий кол ір має різну силу тону, якої треба дотримувати при малюванні фарбами. Учн і часто намагаються правильно підібрати колір фарби, забуваючи, що прави льність передавання значно більше залежить від співвідношення тонів, в ід сили тону, ніж від точності в підбиранні кольору. Довести це неважко: в класі всі по-різному визначають і підбирають колір. Навіть найбільш приб лижений підбір фарби для одного предмета, ізольованого від інших предме тів, приведе до неминучих помилок, якщо не спрямувати увагу учнів на порі вняння предметів за тоном. Для першої роботи одним тоном беремо предмети, які різко відрізняються о дин від одного світлотою тону. Добре поруч з темним предметом поставити білий - фарфоровий. Ми побачимо, щ о світлі місця на темних предметах не можуть бути білими, вони значно тем ніші, ніж білий фарфор, а на світлих предметах тінь не може бути дуже темно ю. Вона значно світліша, ніж тінь на темному предметі [ 9 ]. В передаванні групи предметів одним кольором особливо важливо навчити учнів правильно дивитись на натуру. Звичайно вони пильно дивляться на од ин предмет і не вміють порівнювати між собою колір і тон предметів. Перед авати колір починаємо з найсвітлішого предмета, бо світлий тон можна зав жди підсилити, а просвітлити затемнені місця важко, малюнок забруднюєть ся. В переходах від світлого до темного краще працювати по мокрому, при ць ому будуть найм’ якіші переходи. Падаючі тіні мають розмиті обриси, їх л егше передати цим способом. Визначаючи найтемніші і найсвітліші тони, можна помилитись при передав анні власних і падаючих тіней, бо не завжди власна тінь буде найтемнішим тоном на малюнку. Досить поставити білий предмет на темному фоні, і фон бу де темніший за власну тінь білого предмета. В ць ому випадку для порівняння братимемо фон як найбільш темне місце, а поті м шукатимемо тональні співвідн ошення між предметами. Намічаєм о насамперед форму світла і тіні, як основні об'єми предметів, а потім дета лі. Весь час порівнюємо їх одне з одним [ 5 ]. Приступаючи до роботи кольором, насамперед треба визначити колірні спі ввідношення. Прокладаємо головні тіні і світло на предметах. Починаємо п ередавати колір не на повну силу і поступово підсилюємо до потрібного то ну. Другий спосіб найважчий - тон відразу передається на повну силу. При підбиранні кольору тре ба навчити учнів визначати не тільки колір, але й відтінок його. Відтінок кольору залежить від того, поруч з яким іншим кольором він перебуває: жов тий поруч з синім здаватиметься насиченим, і той самий жовтий поруч з біл ьш насиченим жовтим здаватиметься слабо насиченим, поруч із зеленим - оранжевим, поруч з червоним - зеленуватим. Поруч з більш темни м кольором жовтий здається світлішим, з більш світлим - темнішим. Зміна і світлоти і коль ору предмета називається одночасним контрастом кольорів. Якщо під впли вом фону або сусідніх кольорів змінюється світлота кольору, контраст на зивається світлотним, але якщо змінюється і насиченість кольору, або кол ірний тон, а іноді те й інше, це буде хроматичний контраст [9, 23]. Хроматичний контраст найбільш сильно проявляється, коли сусідні кольо ри однакові за світлотою. Чим чіткіші межі світлової плями, тим слабший к онтрастний вплив фону на колір плями. Якщо фон не дуже насиченого кольор у, під його впливом спостерігається більш сильна зміна колірного тону і насиченості плями, що лежить на ньому. На пофарбованих предметах відбите світло може бути різних відтінків, як і залежать від кольору предмета, що дає рефлекс. Якщо до предмета білого к ольору піднести екран червоного або синього кольору, на поверхні зараз ж е побачимо рожевий або блакитний рефлекс. Освітлений червоний предмет в ідбиватиме червонувате світло. Так само буде і з іншими предметами будь- якого кольору; відбите ними світло матиме відтінок, що відповідає їх кол ьору. Найяскравіші рефлекси бувають на білих і світло-сірих предметах. Н а кольорових предметах рефлекси слабші, і можуть змі нювати колір в тіні як за колірним тоном, так і за насиченістю. Ставлячи натуру в класі, вчитель повинен ретельно продумувати підбір пр едметів за кольором; пам'ятати про світлотіні і колірні контрасти, про ос вітлення і рефлекси. Не зовсім хороші для натури блискучі предмети, які д уже відбивають світло, а в тіні мають дуже яскраві рефлекси. Треба врахов увати колірну композицію і мету уроку. В одному випадку це буде натюрмор т із контрастних кольорів, в іншому - близькі за кольором предмети (група теплих або холод них кольорів). Фон і підстілка повинні добре пов'язуватись кольором з пре дметами і відповідати завданням уроку. Вивчаючи відтінки близького кол ьору, учні порівнюють предмети між собою і відшукують різницю в кольорі. Наприклад: світло-зелена головка капусти, цибуля зелена, свіжі огірки, ко рзинка, лимон, яблука жовтого кольору, груша, склянка чаю, булка [4]. Ставлячи натуру з контрастних кольорів, вдумливо підбираємо предмети д ля натурної групи. Не варто брати багато предметів, не слід допускати, щоб всі вони за кольором були контрастні один одному. Щоб уникнути помилок, о бмежуємось тільки двома контрастними кольорами: фіолетовий - жовтий, синій - оранжевий, червоний - зелений. Беремо, наприклад, для н атурної групи кілька предметів зеленого кольору і серед них червоний не великий за розміром предмет. Ця невелика червона пляма серед зеленого ко льору набирає особливої яскравості і красиво оживляє натюрморт. Можна з робити і навпаки: поставити предмети червоного кольору (помідори, редиск а) і зелений огірок. При таких поєднаннях кольорів фон береться нейтраль ний - сірий. Іноді можна використати кольоровий тон, але він повинен бути слабо насич еним, щоб не відвертати уваги від центральної плями натюрморту і не посл аблювати його колір-фон повинен бути доповненням до загальної групи. Якщ о в натурі переважають предмети теплого жовтого кольору, фон можна взяти нейтральний - сірий або жовтий, і підібрати так, щоб він за кольором був близький до фруктів, але слабо наси ченим [ 1 ]. Щоб краще бачити тональні співвідношення, пропонуємо учням подивитись на натуру і на свою роботу примруженими очима, тоді буде видно, що треба на малюнку підсилити, що послабити. При малюванні фарбами найчастіше тіньо ві місця передаються глибоким, соковитим тоном, а в напівтонах і світлих місцях найзручніше малювати більш сухим пензлем. Якщо в роботі переважа є соковита прокладка, робота завжди має гарний вигляд, буде «живою», ціка вою, але цей спосіб важчий, вимагає технічної навички. Соковитим мазок бу де тоді, коли пензель наповнений фарбою. Треба весь час стежити, щоб при ро зфарбовуванні великих площ, як для рівномірного покриття площин, так і п ри переході від світла до тіні або з одного кольору в інший, пензель був на сичений фарбою. Список використаної літератури 1. Алёхин А.Д. Изобразительн ое искусство: художник, педагог, школа. – М.: Педагогика, 1984. – 254 с. 2. Бед а Г.В. Основы изобразительной грамоты в начальной школе . - М.: Просвещение, 1981. – 124 с. 3. Беседы о живописи в школе. – М.: Искусство, 1966. – 96 с. 4. Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчи-теля. – К.: Рад. школа, 1975. – 224 с. 5. Єрьоміна О., Сердюк І. Формування есте тичного сприйняття творів мистецтва: З досвіду роботи // Мист. та освіта. – 2000.- №1.- С.39-41. 6. Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Уроки об разотворчого мистецтва. 1-3 класи . - К.: Рад. шк., 1972. - 151 с. 7. Парнах М. Уроки изобраз ительного искусства // Искусство в школе. – 2001. – №3. – С. 57-60. 8. Проців В.I., Кириченко М.А. Уроки образотворчого мистец тва в 1-3 класах. - К.: Рад. шк., 1984. - 188 с. 9. Трач С.К. Уроки образотвор чого мистецтва. 1 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 112 с. 10. Трач С.К. Уроки образотворчого мистец тва. 2 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 96 с. 11. Трач С.К. Уроки образотворчого мистец тва. 3 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 104 с. 12. Трач С.К. Уроки образотворчого мистец тва. 4 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 120 с.

Приложенные файлы


Добавить комментарий